Читати книгу - "В.І.Н. (Вибору іншого немає)"

намагався помацати мене за дупу, а мені, як ти знаєш, це не до вподоби, тим більше, що той збоченець, напевно, ровесник театру».

«Вперше чую, що тобі не подобається, коли тебе нама­гаються помацати за сіднички», — посміхнувся Шульц.

«Слухай, Шульце, залиш свої спостереження при собі. Це вже не смішно», — Галя підвелася зі столу і почала ображено копирсатися в теках з архівом.

«Вибач, якщо перегнув палицю», — сказав Шульц, і простягнув Галі шоколадку, яку навіщось купив сьогодні зранку у кіоску на зупинці. Галя мовчки взяла презент, але продовжувала демонстративно хмуритися.

Цієї миті задзвонив їхній робочий телефон. Це був Сашпаш, який наказав Шульцу зайти до нього. Шульц рушив до шефа із завмиранням серця, оскільки його похмурий голос у трубці змусив журналіста занервувати. Знаючи неврівноважений характер начальника, Шульц міг очікувати від нього чого завгодно.

Проте головний редактор в цілому залишився задоволений роботою Шульца. Виправивши у статті лише кілька речень, він наказав здавати матеріал на коректуру і далі — на верстку свіжого номеру. Поглянувши з-під лоба на свого журналіста, Сашпаш суворо вимовив:

«Звичайно, я очікував дещо іншого від цієї статті... Ну, чогось більш скандального, епатажного, смаженого. Голої правди... Але нічого — так теж нормально. У всякому разі, ти правильно розставив акценти, віднайшов потрібний ритм і наживку, аби зацікавити читача, підчепити його на гачок. Єдине, про що я тебе попрошу — в наступному матеріалі зроби наголос на Його особистому житті. Жінки, чоловіки, якщо такі були, сварки, ревнощі, зради, секс. Домовилися?»

«Тобто, мені писати наступний матеріал на цю тему?», — нерішуче спитав Шульц.

«Аякже! Це наразі гаряча тема. Зараз по країні пішла потужна хвиля зацікавленості Його персоною, і ми не можемо залишитися осторонь. Лише одне побажання — побільше брудної білизни! Хай інші пишуть про Його досягнення, Його чесноти, Його гарні риси. А ми повинні зайняти іншу позицію — чим більше бруду, скандалів, сексу — тим краще. Це наш хліб. Не забувай про це. Ти й так в першому матеріалі дуже багато уваги сконцентрував на Його позитивних якостях. Хай буде — для наживки. Але далі ти повинен усіх вразити, і в першу чергу — мене, розумієш?»

«Я планував на наступний номер дати інтерв’ю з Його Анною — вона якраз погодилася на зустріч зі мною. Це буде справжній ексклюзив, бо з іншими журналістами вона не спілкується. Та й ні з ким взагалі...»

«Так, ексклюзив з Анною — це супер! Якщо в тебе вийде, це буде справжня удача. В разі успіху можеш розраховувати на премію особисто від мене. Але завжди тримай в запасі інший матеріал. Раптом вона передумає, що тоді робитимеш? Збирай ще різну інформацію про Нього, зустрічайся з іншими людьми, хто Його знав, копай усілякий компромат і на Нього, і на них. Що більше у тебе буде скандальних фактів — то більше зростатиме твій гонорар. Зрозумів? Коротше кажучи, розраховуй загалом десь на три — чотири статті про Нього. Але воду лити я не дозволю — мені потрібна конкретика. Яка саме — ти знаєш. Усе, іди працюй».

Шульц вийшов з кабінету головного, витер піт з чола, що чомусь проступив під час спілкування з начальником, і одразу рушив до кафе на першому поверсі. Йому просто необхідно було з кимось поділитися своїми емоціями. Помітивши крізь великі скляні двері, що надворі курять кілька його колег з різних видань, він замовив собі чашку міцної подвійної кави, і приєднався до них. Привітавшись, хтось одразу спитав у Шульца:

«Ну, як там твій матеріал про Нього? Просувається?»

«Щойно здав першу велику статтю. У наступних номерах журналу буде продовження. У тому числі, сподіваюся на ексклюзивне інтерв’ю з Його Анною», — не без гордості вимовив Шульц.

«Це неможливо! Ми теж намагалися зв’язатися з нею, але вона вперто не відповідає на наші дзвінки! Як тобі вдалося піймати її?», — вигукнув низенький лисий чоловічок, що працював відповідальним секретарем однієї з місцевих щотижневих газет.

«Мабуть, мені пощастило більше. Насправді, я тільки домовився з нею про ймовірну зустріч, але поки що без конкретики. Сподіваюся, вона піде на контакт, і мені вдасться записати з нею інтерв’ю».

«Так, це дійсно буде удача, без сумніву!», — захоплено вигукнув низенький лисий чоловічок, сплеснувши долонями.

«От не розумію — що ви всі так вчепилися у Нього? Що такого незвичайного чи особливого зробила ця людина, аби всі видання наввипередки писали про це статті, всі телеканали робили передачі, всі радіостанції проводили опитування? Не розумію!», — мовив похмурий високий чоловік з густою чорною бородою і розкосими східними очима, що пронизливо і хижо блищали над опуклими вилицями. Він курив трохи осторонь і лише прислухався до їхньої бесіди.

«А що вам, власне, не подобається, пане Арсене?», — спитав лисий відповідальний секретар, — «Поясніть, будь ласка, свою позицію».

«Та яка, до біса, позиція! Що ви таке верзете? Просто мене верне від усього цього пафосу, розлитого навколо Нього. Узагалі, вся ця історія неприємно тхне, якщо не сказати — смердить. А всі, хто про це зараз пише і робить передачі, цим лише шкодять Йому. Це — ведмежа послуга. І взагалі, все це — повне лайно».

«Це камінь у мій город, я так розумію?», — напружився Шульц, пильно вдивляючись в колючі очі бороданя, якого ніколи раніше не бачив.

«Чому ж тільки в ваш? Ви — один з багатьох, хто присів на цю голку. Мені вас дуже шкода».

«Я не розумію ваших натяків. Якщо маєте сказати щось конкретне — то кажіть, а не кидайтеся тут незрозумілими метафорами, гаразд?», — намагаючись стриматися від вибуху, проскреготав зубами Шульц.

«Гаразд, я скажу простіше. Я поясню, що маю на увазі, якщо ви самі цього досі не розумієте. Сам Він і весь цей ажіотаж навколо Його