Читати книгу - "Щоденник Майдану та війни"

Допоможемо Майдану». У Рівному на місцевому Майдані кілька наметів і людей 20—30 біля них. Там обласна рада обрала голову «Народної ради» своїм головою — добре, що він був також депутатом облради. Голова області це схвалив. І все заспокоїлося. Всі дивляться на Київ. Чекають, що буде далі.

Учора після зустрічі в КС підійшов Олександр, «аспенівець». Випили з ним чаю. Питав, що можна робити на місцевому рівні, аби пожвавити і підтримати суспільне життя. Поговорили про можливий конкурс есе серед молоді на тему «Майбутнє належить нам», з тим, щоб зібрати фіналістів у Рівному, влаштувати обговорення та спробувати їх зробити клубом, з ФБ-сторінкою, з іншими заходами.

Вечір. Повернувся. В Острозі після екскурсії по університету зайшов до кабінету проректора. Там сидів знайомий великий і бородатий чоловік. Виявилося — отець Рафаїл Туркуняк, священик УГКЦ зі Львова, з яким не раз зустрічалися на різних заходах, організованих Михайлом Ватуляком, господарем найбільшого книжкового складу-магазину на Західній Україні. Після зустрічі зі студентами ми сіли з отцем Рафаїлом за стіл у будинку для приїжджих викладачів, де він ночує. Довго говорили про політику.

14 лютого. П’ятниця

Хмельницький. Університет мене порадував не тільки розумними студентами та відмінними ви­кладачами — знаючи, що поїзд на Київ у мене після півночі, вони зняли для мене на 5 годин номер у готелі «Поділля», щоб я не бродив до відходу поїзда по нічному місту.

15 лютого

О першій годині ночі в Хмельницькому сів на потяг. На верхній полиці поїзда Івано-Франківськ—Київ я спав одягненим. Приїхав до Києва вчасно, о 6:12 ранку, а до сьомої знову приліг удома і прокинувся вже о пів на десяту. Ігноруючи втому та головний біль через коротку і неспокійну ніч, я вирішив поїхати в село. Габі з подружкою лишилася в Києві, а з нами вирушив однокласник Антона Богдан.

Увечері Перший канал національного телебачення крутив інтерв’ю Януковича відомому за радянських часів журналісту Віталію Коротичу. Морок цілковитий. Старий запухлоокий Коротич був схожий на мумію. Янукович був схожий на маску, на якій злегка рухався рот, не завжди збігаючись із вимовлюваними словами. Він сказав, що людей вивело на Майдани бажання романтики. Говорив, що ці ро­мантики хочуть неможливого. І верз якусь іншу нісенітницю. Я вимкнув.

Сьогодні Кличко збирається виступити в Полтаві. Міліція і МНС вже оточили будинок, в якому має проходити зустріч із ним, і нікого всередину не пускають. Вимкнули електрику й заявили, що будівлю заміновано.

У Києві опозиція погодилася звільнити для проїзду частину Грушевського і звільнити КМДА. Але опозиція — це одне, а протестувальники — зовсім інше! І майданівці виступили проти обіцянок опозиції. Український дім, Жовтневий палац і Будинок профспілок звільняти ніхто не збирається. Знову пішли чутки, що до Києва стягуються війська та черговий розгін демонстрантів запланували на понеділок. Ганні Герман у її батьківську хату в Львівській області кинули коктейль Молотова. Хата не згоріла, принаймні повністю.

Бібліотека Майдану почала передавати книги в сільські бібліотеки. Цим займаються Міла Іванцова, Галя Вдовиченко та інші письменники і волонтери. У деяких селах начальство заборонило приймати книги з печаткою «Бібліотека Майдану», і сказало: якщо директори сільських бібліотек візьмуть ці книги, то їх або звільнять, або змусять вирвати сторінки з печаткою бібліотеки Майдану.

Спочатку МЗС України розкритикував російського дипломата, який сказав, що Україна де-факто вже федералі­зувалась, а вчора Янукович заявив, що треба ще вивчити питання можливості федералізації.

Ветерани війни в Афганістані підтримували Євромайдан, потім частина з них оголосили перемир’я і пішли, скривджені тим, що до їхньої професійної військової думки не прислухаються «господарі барикад» на Грушевського. А вчора, мабуть, для того, щоб і інші «афганці» пішли з центру Києва, Янукович заснував медаль «25 років виведення радян­ських військ із Афганістану».

У Сімферополі побили американця Джеффрі Луббі за те, що його український друг, який стояв поруч із ним, на запитання, що він думає про Майдан, сказав, що повністю підтримує протести.

А під Києвом селяни знайшли в полі труп чоловіка, одягненого, «як майданівець» — із синьо-жовтою стрічкою на куртці — і зі спотвореним обличчям.

Над селом світить дивно тепле сонце. Скоро Вітя привезе мішок дров і затопимо сауну. На вечір — курка з картоплею та печеним пастернаком.

16 лютого

Ми в селі, прекрасний тихий ранок. Під вікном валяються стінки старих кухонних меблів, замінених восени, — з них Антон, Богдан і Тео робили будку для бродячого сільського пса Рижика, який прибився до нас учора і, бідолаха, думає, що тепер у нього є господарі. Пили вранці каву з Лізою, і вона згадала, як 7 лютого хо­дила на Майдан. Слухала проповідь зі сцени. Священик розповідав історію дуже правильного і чесного хлопця, який захотів усе-таки стати офіцером і пішов до військового училища. Він завжди носив із собою чотки і у вільний час читав Біблію. Решта курсантів з нього сміялися, жартували. Одного разу хтось із курсантів украв у нього чот­ки і викинув. Потім їх знайшли і принесли начальнику училища — генералу. Під час шикування всіх курсантів генерал показав чотки і запитав: чиї вони? Цей курсант не без остраху за наслідки відповів: мої! І тоді генерал повернув йому чотки і сказав усім присутнім: той, хто готовий так сміливо захищати свою віру, той так само сміливо захищатиме свою батьківщину. Схоже, час дії цієї притчі — пізній радянський період.

Після служби, в якій брали участь троє священиків УГКЦ, Ліза бачила, як вони спускалися по ескалатору до «Глобуса». Потім біля неї з’явився мешканець Майдану і довго розпо­відав про те, що конституція дозволяє в кожному селі та в кожному місті встановлювати власну народну владу і брати в руки самоврядування та відповідальність. Потім він почав давати листівки перехожим людям, щоразу перевіряючи: кияни вони чи ні. Він пояснював, що листівки — тільки для киян. Лізі він листівку не дав.

Уночі сьогодні повільно тривав переїзд майданівців із мерії, перенесення речей. На Грушевського подій було більше. Барикади трохи підтають через потепління. Радикали погодилися зробити проїзд у барикадах. Від влади приїхали два екскаватори. В цей же час до Грушевського прихильники Майдану