Читати книгу - "Віннету ІІ"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Значно чіткіше вимальовуються цілі цієї організації. Заснований у Південній Кароліні, ку-клукс-клан незабаром охопив територію Півнíчної Каролíни, Джóрджії, Алабáми, Кентýккі, Міссісíпі, Теннессí[41], а потім його вплив поширився і на Техас. Ку-клукс-клан об’єднав безліч непохитних ворогів Півночі, які боролися з порядками, що їх запровадили янкі після перемоги у Громадянській війні, не гребуючи жодними, навіть незаконними методами. Протягом багатьох років ку-клукс-клану вдавалося тримати в напрузі весь Південь, члени організації погрожували фермерам, гальмували розвиток промисловості й торгівлі, і навіть найжорстокіші покарання не могли припинити їхніх злочинів.
Таємна спільнота виникла як наслідок реформ, нав’язаних урядом переможеному Півдню, і гуртувала прихильників рабства, ворогів об’єднання та республіканців. Члени організації під час вступу до її лав давали сувору клятву, яка зобов’язувала їх беззаперечно підкорятися наказам і під загрозою смерті зберігати таємницю спілки. Вони не зупинялися ні перед насильством, ні перед убивствами, ні перед підпалом; регулярно збиралися, щоб ухвалити рішення або вирок, а виконувати ті вироки завжди з’являлися верхи на конях, одягнені в особливу форму, яка закривала обличчя. Вони стріляли у священиків, які проповідували з амвона, у суддів, що саме виконували службові обов’язки, нападали на шановних батьків сімейства, залишаючи після себе понівечені до невпізнання трупи.
Усіх бандитів і розбійників разом узятих не боялися так, як ку-клукс-клану, який врешті-решт почав поводитися настільки зухвало, що змусив губернатора Південної Кароліни звернутися до президента Ґранта[42] по військову допомогу, бо з цією таємною спільнотою вже не міг впоратися ніхто, крім регулярних військових підрозділів. Ґрант виніс справу на слухання Конгресу, і той видав указ, згідно з яким президент отримував повноту диктаторської влади для знищення ку-клукс-клану. Той факт, що довелося вдатися до настільки радикальних заходів, свідчить, наскільки страшна небезпека чаїлася в діяльності таємної спільноти, небезпека, яка загрожувала як кожному окремому громадянинові, так і народові загалом. З часом ку-клукс-клан став притулком для різних покидьків. Один священик, який відспівував сім’ю, вирізану серед білого дня ку-клукс-кланом, у побожному запалі і цілком правдиво назвав дії організації боротьбою дітей диявола з дітьми Бога. І тоді в церкві з’явився чоловік у масці й вистрілив священикові просто в чоло. Убивця зник ще до того, як присутні встигли отямитися.
Наш пароплав доплив до Ла-Ґранж аж увечері. Капітан сказав, що русло річки обміліло і подальший рейс скасовується. Тож ми змушені були зійти на берег. Віннету ще раніше зійшов з борту судна і, застрибнувши в сідло, зник у темряві за довколишніми будинками.
На пристані стояв чоловік, до якого Вірна Смерть відразу ж звернувся із питанням:
— Сер, чи не скажете, коли сюди заходив останній пароплав із Матаґорди? І чи всі пасажири зійшли тут на берег?
— Вчора, приблизно о цій порі. А на берег зійшли всі, бо судно мало відплисти тільки наступного ранку.
— А чи були ви тут наступного ранку, коли пасажири знову піднімалися на борт корабля?
— Звичайно, сер.
— То чи не підкажете одну річ? Ми шукаємо двох наших приятелів, які пливли на цьому пароплаві, а отже, зупинялися тут. Ми хотіли б знати, відпливли вони вранці чи ні.
— Важко сказати, сер. Були ще сутінки, пасажири поспішали, штовхалися, та й усіх не згадаєш, сер. Мені здається, виїхали всі, окрім якогось Клінтона.
— Клінтона? Його ми й шукаємо. Підійдіть, будь ласка, ближче до світла. Мій друг покаже фотографію, а ви подивитесь, Клінтон це чи ні.
Як ми і припускали, чоловік упізнав Клінтона.
— А вам часом не відомо, де він зупинився? — розпитував далі Вірна Смерть.
— Точно не знаю, але, можливо, в будинку сеньйора Кортéсіо. Принаймні туди понесли його скрині. Сеньйор Кортéсіо — агент, що займається різними торговими оборудками, іспанець за походженням. Кажуть, зараз він таємно переправляє зброю в Мексику.
— Я сподіваюся, він джентльмен?
— Сер, сьогодні кожен намагається вдавати джентльмена, навіть якщо тягає сідло на власній спині.
Цей жарт стосувався, звичайно ж, нас, бо ми стояли перед ним зі своїми сідлами за спинами, але прозвучало це не надто образливо. Вірна Смерть пропустив кепкування повз вуха і з незмінною ввічливістю поставив ще одне питання:
— А в цих ваших гостинних краях, де, як мені здалося, окрім вашого ліхтаря, немає іншого світла, існує якийсь заїжджий двір чи інше приміщення, де мандрівник міг би заночувати, не побоюючись нападу людей або комах?
— Існує, але тільки один, а оскільки ви змарнували багато часу на розмови зі мною, боюся, що вас випередили інші пасажири і зайняли ті кілька кімнат, які шинкар тримає для приїжджих.
— Гм. Не надто приємна новина, — відповів йому Вірна Смерть, який не образився і на цей жарт. — А чи можна сподіватися на гостинність у приватному будинку?
— Я не знаю вас, сер, і не можу запросити до себе — мій дім занадто тісний. Але я можу порекомендувати одну людину, яка вас не прожене на вулицю, якщо ви, звичайно, люди порядні. Це німець, коваль, він переїхав сюди з Міссурі.
— Ну що ж, — відповів старий, — мій друг також німець, та і я знаю німецьку. Ми з приятелем не розбійники. Гроші маємо й охоче заплатимо, тому мені здається, що ваш знайомий ризикне прихистити нас. Чи не підкажете, як пройти до його дому?
— Грошей він із вас не візьме. Я би сам вас відпровадив, але маю
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віннету ІІ», після закриття браузера.