Читати книгу - "Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі"

важко сказати. Річ не в тім, що агенти з нерухомості — погані люди, річ у тім, що вони — просто люди, а люди неминуче реагують на стимули. А стимули бізнесу в галузі нерухомості — у їхньому нинішньому вигляді — однозначно заохочують деяких агентів діяти всупереч інтересам своїх клієнтів.

Але, подібно до директора похоронного бюро, продавця автомобілів і страхової компанії, агенти з нерухомості також стали свідками того, що останнім часом інтернет значною мірою нейтралізував їхні переваги. Зрештою, кожен, хто продає будинок, тепер має змогу вийти в інтернет і самотужки зібрати інформацію про тенденції продажів, виставлене на продаж житло й ціни на нерухомість. Тепер ця інформація є у вільному доступі. І останні дані продажів демонструють нам відповідні результати. Агенти з нерухомості й досі мають змогу продавати власне житло дорожче, ніж житла своїх клієнтів, але відтоді як в інтернеті набули значного поширення сайти з нерухомості, розрив між цими двома цінами зменшився на третину.

Було б наївно припускати, що люди зловживають інформацією лише тоді, коли вони діють у ролі експертів або ж комерційних агентів. Зрештою, агенти й експерти також є людьми, а це означає, що в нашому особистому житті всі ми також схильні зловживати інформацією — або приховуючи правдиві дані, або подаючи їх у вигідному нам світлі. Можливо, агент з нерухомості й хитрує, характеризуючи будинок як такий, що перебуває «у доброму стані», але в кожного з нас теж є власні хитрощі.

Пригадайте, як ви характеризуєте себе під час співбесіди, і порівняйте, як ви описуєте себе під час першого побачення. (А щоби вам стало ще смішніше, порівняйте свою розмову під час першого побачення з розмовою з тією самою людиною після десяти років подружнього життя). Або уявіть собі, як ви позиціонуватимете себе під час першої появи на загальнонаціональному телеканалі. Який образ вам хотілося б створити? Мабуть, вам хотілося б видатися розумним чи, скажімо, красивим; думаю, вам однозначно не захотілося б показати себе людиною жорстокою та упередженою. У часи сплеску популярності Ку-клукс-клану його члени вихвалялися тим, що публічно принижували всіх, хто не належав до консервативно налаштованих білих християн. Але відтоді публічні прояви фанатизму й упередженості зазнали значного обмеження. Нині навіть непрямі й замасковані вияви упередженості, якщо вони набувають розголосу, можуть дорого обійтися. Трент Лотт, лідер більшості в Сенаті Сполучених Штатів, дізнався про це 2002 року, а саме — після того, як виголосив тост на святкування сторіччя з дня народження Строма Термонда, його колеги-сенатора й земляка. У своїй промові Лотт послався на президентську кампанію Термонда 1948 року, яка була побудована на платформі сегрегації; Міссісіпі, рідний штат Лотта, був одним з чотирьох штатів, де перемогу здобув Термонд. «Ми пишаємося цим, — сказав Лотт, звертаючись до учасників свята. — А якби решта країни наслідувала наш приклад, то ми не мали б тих проблем, із якими стикалися всі ці роки». Натяк на те, що Лотт є прихильником расової сегрегації, спричинив такий скандал, що він був змушений залишити посаду лідера сенатської більшості36.

Навіть якщо ви — приватна особа, вам не хотілося б постати перед широким загалом як людина упереджена й фанатична. А чи існує спосіб перевірити людину на схильність до дискримінації в публічному просторі?

Хоч яким би неймовірним це видавалося, телевізійна гра «Найслабша ланка» (The Weakest Link) виявилась унікальною лабораторією для дослідження дискримінації37. Запозичена з Великої Британії, ця гра на нетривалий час стала у Сполучених Штатах страшенно популярною. У грі беруть участь вісім учасників (або шість, як це згодом відбувалося в денному варіанті цієї вікторини), кожен з яких дає відповіді на тривіальні запитання, змагаючись за один-єдиний готівковий приз. Але не факт, що гравець, який дає найбільшу кількість правильних відповідей, буде успішно просуватися до перемоги. Після кожного раунду кожен змагальник голосує за те, щоб усунути одного з решти учасників. Здавалося б, єдиним об’єктивним критерієм, який при цьому має братися до уваги, є здатність учасника відповідати на банальні запитання — расова належність, стать і вік начебто не мають жодного значення. А чи й справді не мають? Порівнявши реальне голосування учасника з голосуванням, яке справді мало б прислужитися його егоїстичному інтересу, можна зробити висновок, чи впливала схильність до дискримінації на хід самої гри.

Під час розгортання гри стратегія голосування змінюється. Протягом кількох перших раундів є сенс усунути поганих гравців, оскільки приз зростає лише тоді, коли змагальники дають правильні відповіді на запитання. У подальших раундах стратегічні стимули відкидаються геть. Необхідність збільшення призу тепер переважується прагненням кожного учасника заволодіти ним. Це буде легше зробити, якщо усунути решту вправних гравців. Отже, грубо кажучи, типовий змагальник голосуватиме за усунення найгірших гравців у початкових раундах і найкращих — у наступних раундах.

Основне для аналізу голосування під час гри «Найслабша ланка» — це відокремити потенціал гравця від його раси, статі та віку. Якщо молодий чорношкірий хлопець дає правильні відповіді на більшість запитань, але його усувають голосуванням ще на початковій стадії, то, мабуть, чинник дискримінації дійсно впливає на розгортання гри. А коли літня біла жінка не дає жодної правильної відповіді на запитання, але змагальники не голосують за її усунення, це свідчить про наявність у грі такого чинника, як вибірковий фаворитизм.

І, знову ж-таки, зважайте, що все це відбувається в прямому ефірі. Учасник знає, що його друзі, його родина, його колеги — разом із мільйонами незнайомців — усі вони спостерігають за ним. То хто ж зазнає дискримінації у грі «Найслабша ланка», і чи справді є такі, що її зазнають?

Ні, як виявилося, це — не чорношкірі. Аналіз ста шістдесяти серій свідчить, що чорні учасники, як на початковій стадії, так і на завершальній, усуваються голосуванням з частотою, прямо пропорційною їхнім здатностям давати відповіді на банальні запитання. Те саме стосується й жінок-учасниць. У певному сенсі такі результати аналізу не є аж надто дивними. Двома з найпотужніших суспільних кампаній другої половини двадцятого сторіччя був рух за громадянські права та рух за емансипацію жінок, які боролися з дискримінацією темношкірих і жінок відповідно.

То що ж, спитаєте ви з надією в голосі, протягом двадцятого сторіччя дискримінацію було практично ліквідовано, як і поліомієліт?

А може (і це