Читати книгу - "Що не день, то субота"

Той папір кладе у лід. У папері і в льоду...

І майже увесь клас гуртом закінчив:

Несуть Мару молоду.

Тім, якому хотілося похвалитись, що він знає багато звірів, які починаються на одну і ту саму літеру, продекламував:

А баран, бізон і бик...

І тоді хтось гордовито проказав дальший рядок:

Кладуть Мару в черевик.

Здавалося, тепер, коли Мара вже загорнена в папір і похована в черевику, вірш має закінчитися. Та Суботик знайшов, як продовжити його, і продекламував далі:

Але дві старі ворони Взяли Мару в оборону І з сердитим кар-кар-криком Тягнуть її з черевика.

— Ну, а далі що? — спитала Крістіна. — Адже ми не можемо знову запхати Мару в черевик!

— Ні, звичайно, але можна придумати щось інакше, — сказав Суботик. — Ось послухайте:

Почали усі кричати, Щоб Мару розмалювати, А бруднулі-поросята Кинулись її кусати. Кіт-котисько прездоровий Дряпонув Мару до крові.

Далі одна з дівчаток продовжила:

Навіть крихітний слимак...

Усі замовкли й замислились. Ніхто не міг добрати путящої рими.

Нарешті Суботик звернувся до дівчинки, яка запропонувала останній рядок:

— Ти вигадала надто важкий рядок. Ніхто не може дібрати до нього рими.

— А от я можу, — сказала та сама дівчинка. — Просто я хотіла побачити, чи спаде комусь із вас на думку щось краще.

І вона продекламувала:

Навіть крихітний слимак Приєднавсь до розбишак. Але що про те казати — Він умів лише лизати.

— Бідній нашій Марі що далі, то гірше! Спершу її кусали, тоді дряпали і нарешті почали лизати.

— А буде ще й не те! — вигукнув один хлопчик. — Я знаю, як віршувати далі:

Тут вискакує стоніжка І в Мару шпурляє ліжко.

— Час нам уже закінчувати цього вірша, — рішуче оголосив Суботик. — Давайте придумаємо йому кінець.

Діти замислилися. Нарешті одна дівчинка запропонувала:

А їжак останнім був — Мару в дзеркало метнув.

— Ні! Ні! — загукали всі навперебивки. — Це поганий кінець.

Але ніхто не міг придумати нічого путнього. Нарешті Суботик сказав:

— Якщо ніхто з вас не може нічого придумати, я сам розкажу, що врешті сталося з Марою:

В дзеркало Мара вліта, Та Мара уже не та...