Читати книгу - "Зірка КЕЦ"

— і всі ці речі розлетяться. Доведеться кликати Джона ловити їх, бо самому професорові, мабуть, не легко розплутати своє павутиння. Цим павутинням він, очевидно, підтримував своє тіло в нерухомому стані біля об’єктива телескопа.

— Дуже велика труба у вашого телескопа? — сказав я, щоб почати розмову.

Тюрін розсміявся задоволеним сміхом.

— Еге, земним астрономам про такий телескоп не доводиться й мріяти. Тільки ж труби ніякої немає. Хіба, підлітаючи, цього не помітили?.. Пробачте, щоб не забути, я мушу продиктувати кілька слів.

Він почав раптом говорити фрази, пересипані астрономічними й математичними термінами. Потім обережно простягнув руку вбік і повернув важілець на чорному ящику, теж прив’язаному шнурами. Тюрін виробив практикою ці надзвичайно повільні, плавкі й обережні рухи. Якби ці рухи показати на екрані, глядачі були б певні, що механік надто повільно завертів ручкою апарата.

— Домашній секретар, — пояснив він. — Захований у коробочці, працює бездоганно і їсти не просить. Автоматичний запис на плівці, як ви, певно, вже догадались. Диктувати швидше, ніж писати самому. Спостерігаю, і тут же диктую. Машини допомагають мені робити і математичні обчислення. Про всякий випадок, маю олівець і папір. Не дишіть тільки в мій бік. Еге, так, телескоп, телескоп, кажу я. Такого на Землі не збудувати. Там земна вага ставить межу величині. У мене дзеркальний телескоп-рефлектор. І не один. Дзеркала мають в діаметрі сотні метрів. Є й рефлектори. Гігантські розміри. Тут і виготовлені з небесних матеріалів. Скло — з кристалічних метеорів, я тут справжній промисел метеорів, болідів організував. Еге, про що ж я казав? Хіба на Землі можна займатися астрономією? Вони там кроти проти мене. Я тут за два роки на ціле століття випередив їх. Ось почекайте, скоро видрукують мої праці. Візьміть планету Плутон. Що вони там, на Землі про неї знають? Час обертання навколо Сонця в добах знають? Ні. Середню відстань від Сонця? Ні. Нахил екліптики? Ні. Масу? Щільність? Силу ваги на екваторі? Час обертання на осі? Ні, ні і ні! Відкрили, називається, планету… — і він засміявся тоненьким сміхом. — А білих карликів, подвійні зорі? А будову галактичної системи? А загальну будову всесвіту? Та що й казати. Навіть атмосферу планет сонячної системи до пуття не знають. І досі сперечаються. Я не хвалюся, але у мене відкрить на двадцять Галілеїв стане. А не хвалюсь я тому, що в даному разі не людина прикрашає місце, а місце людину. Всякий астроном на моєму місці зробив би те саме. Та й не один я працюю тут. У мене цілий штат астрономів… І коли хто був геніальний, то це той, хто придумав, як збудувати надземну обсерваторію, що незмірно розширила наші уявлення про всесвіт. Еге, Кец. Йому ми завдячуємо.

Біля отвору щось заворушилось. Спочатку я побачив мавпеня, а потім кучеряву голову Джона. Мавпеня сиділо на голові у негра, глибоко запустивши пальчики в його буйну шевелюру.

— Товаришу професор! Ви ще не снідали? — спитав Джон.

— Провались! — коротко відповів Тюрін.

Мавпеня верескливо закричало.

— Ось і Міккі те саме говорить. Випийте гарячого кофе! — наполягав Джон.

— Згинь, пропади! Забери геть свою крикуху!

Мавпеня продовжувало кричати.

— Не заберу, поки не поснідаєте!

— Гаразд. Нічого з вами не вдієш. Ось бачиш, уже почав, п’ю, їм, — Тюрін обережно підтягнув до себе гумову кишку від балона і, відкривши кран, трохи посмоктав.

Мавпа і Джон зникли. Але через кілька хвилин знову виринули. Так повторювалось кілька разів, аж поки, на думку Джона, професор не ввів у себе достатню кількість калорій.

— І отак щодня, — зітхнувши, сказав Тюрін. — Просто-таки мучителі. Але й те сказати, без них забуваю. Зовсім забуваю про їжу. Астрономія — це, юний друже мій, така захоплююча річ… Ви думаєте, що астрономія — наука? Наука про зорі? Ні. По-справжньому кажучи, це світогляд. Філософія!

«Почалося», — з переляком подумав я. І, щоб уникнути небезпечної теми, спитав:

— Скажіть, будь ласка, чи потрібен справді біолог у подорожі на Місяць?

Тюрін обережно повернув голову до мене і подивився допитливо, недовірливо.

— А ви що ж, про філософію і слухати не хочете?

Згадавши поради Крамера, я поспішно відповів:

— Навпаки, я дуже цікавлюсь філософією, але зараз… залишилось мало часу, мені треба підготуватись. Я хотів би знати…

Тюрін уже припав до окуляра телескопа і мовчав. Невже розсердився? Я не знав, як вийти з незручного становища.

Мозок професора, очевидно, працював за своєрідними зчепленнями асоціацій. Але Тюрін раптом заговорив, і не таким тонким голосом, як раніше:

— Я нікого не маю на Землі, — ні дружини, ні дітей. В звичайному розумінні, я самотній. Але мій дім, моя батьківщина — вся Земля і все небо. Моя сім’я — всі трудящі в світі, такі ж славні хлопці, як ви.

Від цього несподіваного компліменту у мене полегшало на душі.

— Ви думаєте, тут, в цьому павучому закутку, я відірвався від Землі, батьківщини, її інтересів? Ні. Ми тут робимо велике діло. Ви ще познайомитесь з усіма науковими розгалуженнями Зірки Кец.

— Де з чим я вже познайомився в бібліотеці. «Сонячний стовп»…

Тюрін раптом обережно простягнув руку, включив апарат — «автоматичний секретар» — і продиктував йому декілька фраз, очевидно, записуючи останні спостереження або думки, і тоді продовжував:

— Я дивлюсь на небо. І що найбільше вражає мій розум? Вічний рух. Рух — це життя. Припинення руху — це смерть. Рух — щастя. Зв’язаність, припинення руху — страждання, нещастя. Щастя в русі — русі тіла, мислі. На цьому фундаменті можна побудувати навіть мораль. Як ви гадаєте?

Настав критичний момент. Я не знав, як відповісти.

— Мені здається, ви маєте рацію, — нарешті, сказав я. — Але ж це така