Читати книгу - "Дзвін сонця, Олександр Петрович Казанцев"

посмертної спадщини я просив би вас, ваша превелебність, поставити інше життя і пенсію.

Рішельє щиро здивувався. Що за гаспид сидить у цьому носатому юнакові, котрий дозволяє собі так говорити з ним? Але стримав обурення.

— Он як? — удавано байдуже мовив він. — Чиє життя і пенсія вас так цікавлять, що ви ладні закластися своєю головою?

— Якщо я її збережу, не допустивши знущання з творів філософа Декарта, то ви, ваша превелебність, скористаєтеся своїм впливом при папському дворі і попрохаєте в найсвятішого папи Урбана VIII звільнити з темниці попередника Декарта Томмазо Кампанеллу, який сидить у ній майже тридцять літ.

— Ви збожеволіли, Сірано де Бержерак! Щоб кардинал Рішельє, котрий усе життя бореться з бунтівниками, визволяв засудженого на довічне ув’язнення ченця, що написав у неволі трактат “Місто Сонця”?

— І ще десяток трактатів із філософії, медицини, політики, астрономії, а також канцони, мадригали і сонети!

— Схаменіться, Сірано! Про що ви просите?

— Я зовсім не прошу, ваша світлість, я називаю вашу ставку проти своєї, якщо, певна річ, ви даєте на неї згоду.

Кардинал вийшов із-за столу й почав ходити по кабінету.

Чернець, який одержав розпорядження Мазаріні, пройшов від палацу кардинала мимо Лувра, перебрався по мосту на другий берег Сени, де височіла Нельська башта з ворітьми, і спинився біля людей, що за наказом кардинала готували вечірнє багаття на честь дня святого Ельма. Його вогонь мав відбитися в річці і потішити короля та придворних, що збиралися спостерігати багаття з вікон королівського палацу.

Другий чернець, що керував усіма приготуваннями до тієї нічної ілюмінації, вислухавши передану йому вказівку, кивнув і кудись поквапився.

Кардинал не міг отямитися від згадки про Кампанеллу.

— Місто Сонця! — гнівно вигукнув він. — Ось чого навчав вас цей Гассенді! Недарма переслідують його брати єзуїти! Місто, де нібито не буде ні знатності, ні власності. Все спільне. Навіть… діти.

— Вони належать державі, яка й виховуватиме їх. На чолі держави стоять учені і священнослужителі, як і в нас тепер у Франції, де в особі вашої превелебності втілено і те, й друге. Дозволю собі нагадати: Кампанелла потрапив до в’язниці тридцять літ тому за організацію змови проти іспанського панування в Південній Італії, вам, безумовно, ворожого. І ви могли б нагадати найсвятішому папі Урбану VIII, що, надавши філософу свободу, він матиме відомого астролога.

Рішельє замислився.

— Астролога? — перепитав він. — А католицька церква не звинувачує його за це?

— Католицька церква не може переслідувати астрологів, якщо вони привернули до себе увагу не лише вашої превелебності, а й святого папи Павла V та й самого Урбана VIII.

— Бачу, ви багато, надто багато в чому поінформовані, — сердито зауважив Рішельє. — Чи піде це вам на користь? А втім, пишіть, Мазаріні, — наказав він.

Той примостився за столом, узявши в Сірано гусяче перо.

— Боюся, що моя закладна записка не втішить іспанського короля, — уголос розмірковував кардинал,

— Клянусь вручити її тільки вам, ваша превелебність. І тільки заради цього лишитися живим!

— “Уповноважую гвардійця гасконської роти королівської гвардії мсьє Савіньєна Сірано де Бержерака виявити отцю Фомі Кампанеллі, по прибутті його до Франції, сприяння і гостинність від імені французького уряду, запевнивши отця Фому, що він дістане належний притулок, повагу…”

— І пенсію, — додав Сірано.

— І пенсію, — багатозначно повторив Рішельє. Мазаріні передав йому аркуш, на якому кардинал розгонисто підписався.

Вручивши записку Сірано, він рухом долоні відпустив його.

Сірано шанобливо відкланявся і пішов до дверей, намагаючись не зачепити кінцем своєї довгої шпаги столиків із книгами та розгорнутими картами.

Вже навздогін йому кардинал кинув:

— Пам’ятайте, мсьє де Бержерак, що в гасконську роту королівської гвардії беруть тільки живих.

Сірано обернувся:

— Обіцяю, ваша превелебність, після вгамування натовпу біля вогнища поблизу Нельської башти вступити в роту благородного пана де Карбон де Кастель-Жалу, завдячуючи вам за виявлену мені честь.

Сидячи в кріслі, Рішельє величаво схилив голову, ховаючи зловтішну усмішку.

Коли Сірано зачинив за собою двері, кардинал діловито сказав Мазаріні:

— Постарайтеся, друже мій, щоб юрба біля багаття була не менша як…

— Сто чоловік, — підхопив Мазаріні. — Я вже розпорядився.

— Ви, як завжди, вгадуєте мої думки! Але який у нього ніс, Мазаріні! Немовби його подарував йому сам диявол.

— Навіть сам сатана не допоможе йому цієї ночі, — похмуро запевнив Мазаріні.

— Так, так! І потурбуйтеся, щоб записку взяли там… Завтра вона мусить лежати у мене на столі.

Побажання кардинала було виконане. Наступного ранку згарячу написана ним записка справді лежала у нього на столі.

8. БАГАТТЯ БІЛЯ НЕЛЬСЬКОЇ БАШТИ

Безумству хоробрих співаєм ми славу!

Горький

Не слід думати, що двадцятирічний Сірано де Бержерак виходив із кардинальського палацу переможцем. Навпаки, життєве піднесення духу, що оволоділо ним перед лицем могутнього кардинала, змінилося спадом, і він гірко розмірковував про свою зухвалу відмову од благ наближеного до Рішельє поета і про ризиковану хлоп’ячу суперечку з ним об заклад, що швидше приховувала його слабість, аніж засвідчувала силу. Гординя змусила Сірано відмовитися од забезпеченості придворного слуги, лишивши його бідним разом зі свободою творчості, яка не давала ніяких надій ні на удачу, ні на любов.

Франція XVII століття бачилася Савіньєну зовсім не такою, якою стала в наш час через триста з лишком років. Можливо, блискучий романіст Дюма-батько, котрий