Читати книгу - "Дзвін сонця, Олександр Петрович Казанцев"

жартував, що для нього “історія — цвях, на який він чіпляє свою картину”, відтворюючи на ній двірцеві інтриги, любовні пригоди і схрещені шпаги, все-таки був ближче до розуміння молодим Бержераком його часу. Хоч Сірано й відчував довкруж себе духовну порожнечу, що клекотала несправедливістю, святенництвом, безупинною боротьбою французів проти французів, які або зводили дрібні рахунки, або захищали чужі їм інтереси ворогуючих вельмож. Часто їх зіштовхували між собою церковні пастори, змушували молитися лише по-своєму.

Тієї пори Сірано де Бержерак ніяк не передбачав, що коли-небудь прокладе шлях великим французьким гуманістам Руссо, Рабле, Вольтеру, які підготували уми людей до вулкана французької революції.

Навіть дитячі спогади про підпалення батьківського шато не пов’язувалися в уявленні Сірано із селянськими заколотами, що спалахували по всій Франції і жорстоко придушувалися тим же Рішельє. Знаючи тільки давніх філософів і схиляючись перед сучасними йому мислителями Кампанеллою, Декартом, Гассенді, на відміну од них, він ставав вільнодумцем. Сірано пішов далі теорії Кампанелли про терпимість до будь-якої релігії і спроби Декарта, котрий, заперечуючи сліпу віру, доводив існування бога математично. Бержерак, опираючись на матеріалізм Демокріта, розвинутий Гассенді, ладний був узагалі відмовитися од віри в бога, який допускав на землі торжество зла, жорстокості, бузувірства і злочинів, що їх благословляли на святому престолі папи. Дехто з них був причетний і до отруєння неугодних, і до фальшивих звинувачень у єресі, і до тяжких лиходійств, що творилися від імені святої інквізиції. І бог, намісником якого на землі папи оголошували себе, ніколи не допомагав стражденним і нещасним, обіцяючи їм порятунок від усіх бід лише в загробному житті. І під покровом хреста точилися винищувальні війни, навіть “столітні”, що сіяли смерть, спустошення, горе й безправ’я людям.

Усвідомлення всього цього поки що тільки визрівало в голові відважного дуелянта, який сприймав життя однобоко, вважаючи, що шпага вирішує все. Однак із гіркотою подумав: його успіхи можуть бути названі “удачами невдахи”. І він розумів, що ввечері, коли вороги з шаленою люттю зусібіч накинуться на нього, сталь навряд чи виявиться кращою за пір’їну.

Крокуючи вулицями Парижа, Сірано не помічав, як снували карети з гербами, як цокотіли підковами коні, як пихаті вершники в капелюхах зверхньо поглядали на простих людей, як кудись поспішали чарівні парижанки.

У своєму колежі Сірано знайшов екзекутора і вперше з власної волі провів з ним три години у вільному, на щастя, карцері. А потім заснув мертвим сном.

Коли почало смеркати, Августин-Кетсаль ледве розбуркав його, примусивши ретельно повторити вправи на швидкість рухів.

Карета кардинала, запряжена шаленими кіньми, обігнала Савіньєна, коли той ще вдень ішов паризькою вулицею, і помчала вперед. Рішельє поспішав до Лувра, щоб повідомити королю важливу звістку. Але вона не стосувалася воєнних дій, відбитих на розкладених у кабінеті кардинала картах, розмов із союзними послами по тридцятилітній (як її згодом назвали) війні, що знекровила передусім Іспанію і Габсбурзьку династію. Цього разу справа для короля була значно важливіша, здатна піднести його величності настрій, якого він позбувся вчора, програвши в карти п’ятсот пістолей.

І хоч Людовік XIII завжди намагався мати величавий вигляд, все ж йому не вдавалося приховати природної пронозуватості і своїх рвучких рухів, що чимось зближували його з відомим нам, схожим на щура маркізом де Шампанем. Виставлена вперед голова з настовбурченими, підкрученими вусами, важка бурбонська нижня частина обличчя, прикрашена гостренькою борідкою, створювали враження, що королю весь час треба вишукувати щось дуже приємне для себе, від чого він матиме втіху.

— Ваша величність, хочу нагадати вам, що сьогодні день святого Ельма, — звернувся до нього зі смиренним, але багатозначним відтінком у голосі кардинал Рішельє.

— Хай заступиться він за нас перед Всевишнім, — пробубнів король і додав: — У нашій країні ми шануємо його нарівні із справедливістю, про яку тільки й дбаємо.

— Про це знає вся Франція, і тому я зважився сьогодні, ваша величність, принести вам задоволення.

— Задоволення? — насторожився король і повів носом. — Полювання, бал чи що-небудь менш людне? — усміхнувся він, ховаючи лукавий погляд.

— Видовище, ваша величність! Ще вчора я наказав привезти до Нельської башти дров і скласти навпроти вашого палацу у велику купу. Коли споночіє, там спалахне чудове вогнище, яке чарівним сяйвом відіб’ється в Сені і дасть змогу вам, ваша величність, і її величності — найпрекраснішій із королев, і всім вашим наближеним отримати насолоду від рідкісної, небаченої досі ілюмінації.

— Як це вам спало на думку, Рішельє? Ви тішите мене! А я вже гадав, що помру з нудьги, ви ж знаєте, як вона мене мучить!

— Вогні, ваша величність, що спалахують у грозові дні божого гніву на спрямованих у небо шпилях церкви святого Ельма, навели мене на думку: день цього святого, навіть далеко від його церкви, треба відзначити вогнем. І це буде прекрасно!

Король пожвавішав:

— Ви справді державна людина, кардинале! Рішення, які ви завжди пропонуєте, пройняті найвищою мудрістю. Ми разом спостерігатимемо за вашою черговою вигадкою, сидячи біля вікна за шаховим столиком. Учора я так прикро програв у карти!

— Ви неодмінно візьмете реванш за шахами, бо я не знаю іншого такого майстра цієї гри, як ваша величність.

— Можна подумати, що я ніколи не програю вам.

— Тільки з милості, ваша величність.

— Тоді ми з вами розіграємо іспанську партію, хоч ви й терпіти не можете іспанського короля.

— Моє завдання — звільнити вас од цих надокучливих політичних турбот, ваша величність.

— Гаразд, кардинале! Я сам оголошу придворним про видовище, яке ви нам приготували. Пришліть до мене церемоніймейстера двору.

Рішельє велично вклонився, але з місця не зрушив. Аж коли якийсь вельможа почав із ним розкланюватися, він послав його, як лакея, по церемоніймейстера.

Король повів носом і всміхнувся. Йому було приємно хоч чимось досадити кардиналу.

Чутка про те, що буде ілюмінація на честь святого Ельма, хутко облетіла Париж, і надвечір усі мешканці Лувра на чолі з