Читати книжки он-лайн » Дитячі книги 🧒📖🌈 » Позичений час, Володимир Миколайович Владко

Читати книгу - "Позичений час, Володимир Миколайович Владко"

133
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23
Перейти на сторінку:
В роті був присмак чогось солоного. Він торкнувся свого обличчя, подивився на руки. На них була кров. Нічого, нічого, все це дрібниці!

Віктор Сумський підвівся й собі. Не дивлячись ні на кого, він попростував до дверей, підтримуючи лівою рукою праву. Ніхто не допоміг йому відчинити двері. Він сам вийняв з ручки стілець і вийшов, кинувши наостаннє:

— Твоє щастя, Куценку! Коли б не рука, я б тобі показав!

Льоня не слухав його. Тільки тепер він побачив, що на підлозі, там, де щойно лежав Віктор Сумський, залишилася якась річ. То була пачка нюхального тютюну, що випала, мабуть, під час бійки з кишені Віктора. Вона трохи розірвалася, з неї висипалася на підлогу маленька купка зеленуватого порошку.

Рішення прийшло відразу. Льоня нахилився, схопив її, підбіг до розчиненого вікна і викинув на вулицю. На нього здивовано поглядали товариші: вони ж не знали, в чому справа. Льоня у відповідь тільки махнув рукою:

— Все гаразд, хлопці!

Щось наче співало у нього всередині. Перемога, перемога! Більше ніколи не набридатиме йому Віктор Сумський! І все чисто розв’язалося, все, все!..

Він відчув легкий дотик до своєї руки. Це була Тамара. Вона співчутливо і вдячно дивилася на нього. Ледь чутно вона сказала, не соромлячись інших хлопців:

— Спасибі тобі… що ти заступився за мене. І я дуже боялася, що ти… — Вкрай сконфузившися, Тамара змовкла.

Але Льоня зрозумів її. Він кивнув головою:

— Віктор взагалі поганий хлопець. І давно вже треба було його…

Задзеленчав дзвоник. Та невже ж це кінець великої перерви? Так, у клас почали заходити хлопці й дівчата. Льоня повернувся, щоб іти до своєї парти. Але Тамара спинила його.

— Ось ти загубив… це ж твоє? — спитала вона.

І подала йому маленьку зелену книжечку з написом “Ощадкаса часу”. Льоня зашарівся. Він незграбно взяв книжечку і тільки тоді побачив, що вона розірвана надвоє. Мабуть, то він сам розірвав її, коли бився з Віктором. Та навіщо вона йому тепер, коли все стало ясно, коли все на своєму місці?..

Хутким помахом руки він кинув її слідом за пачкою нюхального тютюну у відчинене вікно. Тамара здивовано стежила за ним. Вона спитала:

— Навіщо ти викинув? Адже це, мабуть, якась гра? “Ощадкаса часу” — що це таке?

Ну як пояснити їй? Льоня весело усміхнувся і відповів:

— Згодом усе розкажу, Тамаро! Все-все розкажу!

Очі дівчини широко розкрилися:

— Звідки тн знаєш, як мене звуть! Адже ми сьогодні вперше зустрілися…

Льоня не встиг відповісти їй. До класу зайшов Іван Петрович. Він ніс з собою купку листочків паперу для контрольної роботи з геометрії, яку Віктор таки не встиг зірвати.

Життя класу входило у звичайне русло.

* * *

Коли ви прочитали цю повість, друзі мої, напевно, в декого з вас виникло запитання:

— Що то, зрештою, за ощадна каса часу? І як це вона дала Льоні Куценкові змогу зазирнути в його майбутнє? Та й чи можливо це взагалі?

Скажемо прямо: такої ощадкаси часу не існує і не може існувати. Це тільки вигадка автора, що хотів показати своїм читачам, як щільно пов’язане сучасне і майбутнє кожного з них.

Роблячи щось, ми частенько не задумуємося над тим, які наслідки може дати наш вчинок. А от Льоня Куценко наочно побачив ці наслідки, на власному досвіді переконався, що він, як і кожна людина, є господарем своєї долі. Хай то був тільки шматочок його долі, тільки невеличка частинка її, то все одно!

Старе прислів’я говорить: “Що посієш, те й пожнеш!”

Але часто людина не думає про те, чи добро вона сіє, чи зло. А потім дивується, чому сталися погані наслідки. Звісно, було б дуже добре, коли б ми могли користатися послугами ощадкаси часу. Тоді, бачачи майбутнє, ніхто, певна річ, не зробив би жодного поганого вчинку.

На жаль, такої ощадкаси часу не існує.

Втім, можна чудово жити і без неї. Слід тільки краще обмірковувати те, що ти робиш. І пам’ятати, що добрі вчинки завжди дадуть також і добрі наслідки в майбутньому.

Оце й все, що хотів сказати автор.


Оглавление РОЗДІЛ ПЕРШИЙ, РОЗДІЛ ДРУГИЙ, РОЗДІЛ ТРЕТІЙ, РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ, РОЗДІЛ П’ЯТИЙ, РОЗДІЛ ШОСТИЙ, РОЗДІЛ СЬОМИЙ, РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ, РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ, РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ, РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ, РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ,
1 ... 22 23
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Позичений час, Володимир Миколайович Владко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Позичений час, Володимир Миколайович Владко"