Читати книгу - "Зникнення Стефані Мейлер, Жоель Дікер"

— У 1994 році? — здивувалася Анна. — Вона питала вас про 1994-й?

— Атож. Вона розпитувала переважно про перший театральний фестиваль.

— І що вона хотіла дізнатися?

На те запитання Анна здобула цілий рій всіляких відповідей, та одна прозвучала декілька разів: Стефані весь час допитувалася про пожежника, що чергував у театрі у вечір прем’єри. Вона збирала свідчення волонтерів, наче намагалася детально відтворити програму вечора.

Урешті Анна відшукала Коді, що сидів у комірці, яка служила йому кабінетом. Він сидів за столиком, на якому стояв комп’ютер і лежав цілий стос паперів.

— Що, вже скінчила дошкуляти моїм волонтерам? — жартома спитався він.

— Коді, може, ти якимось дивом пам’ятаєш, хто був черговим пожежником на прем’єрі 1994 року й чи живе він іще в Орфеї?

Коді витріщив очі.

— Чия пам’ятаю? О Боже, Анно, сьогодні справжнісінький день примар із минулого. Це був Тед Тенненбаум, що скоїв ті чотири убивства 1994 року. І ти ніде його не знайдеш, бо він мертвий.

Анна Каннер

Приязна атмосфера, що запанувала в комісаріаті в день мого приїзду, не протрималася й двох днів, поступившись місцем проблемам із влиттям до колективу. Спершу вони далися взнаки в організаційних деталях. Перше питання, яке поставили всі, стосувалося користування вбиральнями. У тій частині комісаріату, що була для поліціянтів, убиральні були на кожному поверсі, причому призначалися для чоловіків, і там стояли ряди пісуарів та індивідуальні кабіни.

— Треба вирішити, що одна вбиральня буде жіноча, — запропонував хтось.

— Так, але якось заскладно буде, якщо доведеться бігати на інший поверх, щоб подзюрити, — сказав його сусіда в ряду.

— То нехай убиральні будуть змішані, — запропонувала я, щоб не ускладнювати ситуації. — Хіба що для когось це становитиме проблему.

— Ну, мені недобре стане, якщо я дзюритиму, а позаду в комірці жінка бозна-що робитиме, — озвався один із моїх нових колег, що промовляв, піднімаючи руку, немов школяр.

— Що, заціпить його тобі? — в’їдливо запитав хтось.

Усі зареготалися.

На тій половині комісаріату, куди приходили відвідувачі, були окремі вбиральні для чоловіків і жінок, якраз біля віконечка чергового. Вирішили, що я користуватимуся жіночою вбиральнею для відвідувачів, що цілком мене влаштовувало. Мене, звісно, не збентежив би той факт, що кожного разу доводиться проходити через приймальню комісаріату, якби я не почула якось хихотіння чергового поліціянта, який лічив, скільки разів я відвідую вбиральню.

— Ти ба, ця частенько бігає подзюрити, — сказав він колезі, який балакав з ним, нахилившись до віконця. — Сьогодні вже третій раз.

— Може, в неї місячні, — відказав той.

— Або ж вона мастурбує, мріючи про Ґуллівера.

Вони вибухнули реготом.

— А ти хотів, щоб вона мастурбувала, думаючи про тебе? Еге, не для пса ковбаса!

Ще одною проблемою статевого змішування була роздягальня. У комісаріаті була тільки одна велика роздягальня, з душем і шафками, де всі могли перебратися на початку і після закінчення служби. Коли я прийшла на службу, чоловікам (хоч я й не просила про це) заборонили доступ до тієї роздягальні. На дверях, під металевою табличкою, на якій було написано «РОЗДЯГАЛЬНЯ», Ґуллівер причепив напис «для жінок», причому на аркуші паперу. «Для кожної статі має бути окрема роздягальня, таке правило, — сказав Ґуллівер поліціянтам, що витріщилися на нього, немов телята на нові ворота. — Мер Браун звелів, щоб у Анни було приміщення, де вона могла б передягнутися. Отож, панове, тепер перевдягатиметеся у своїх кабінетах». Поліціянти почали бурчати, і я запропонувала, що сама буду перевдягатися в кабінеті, але Ґуллівер заборонив це робити. «Не хочу, щоб хлопці застали тебе в трусенятах, буде тоді пліток». І докинув з масним реготом: «І взагалі, тримай свої штани на замку, якщо ти розумієш, про що я». Урешті ми дійшли компромісу: вирішили, що я перевдягатимуся в однострій удома і так приїздитиму на службу. Всі були задоволені.

Та побачивши наступного дня, як я виходжу з автомобіля на паркувальному майданчику комісаріату, Ґуллівер покликав мене до свого кабінету.

— Анно, — сказав він, — я не хочу, щоб ти їздила своїм приватним автомобілем в однострої.

— Але ж мені нема де перевдягтися в комісаріаті, — пояснила я.

— Знаю. Тому дам тобі один із наших службових автомобілів. Хочу, щоб ти їздила ним на службу, коли на тобі поліційний однострій.

Отак мені дістався той автомобіль, чорний позашляховик із тонованими шибами і маяком зверху та нікельованою решіткою радіатора.

Проте я не знала, що в комісаріаті орфейської поліції є тільки два службові автомобілі без поліційних познак. Один узяв собі шеф Ґуллівер. Другий стояв на паркувальному майданчику і був справжнісіньким скарбом, на який усі ласо облизувалися, — й дістався він мені. Це спричинило загальне обурення.

— Чого це їй надають привілеї! — казали чоловіки, зібравшись якось у залі для відпочинку. — Щойно прийшла на службу, а вже має привілеї!

— То самі обирайте, хлопці, — сказала я. — Беріть собі авто, а мені віддайте роздягальню, якою ви користуєтеся.

— Ти можеш спокійнісінько перевдягатися в кабінеті й не гнути кирпу! — відповіли мені. — Кого ти боїшся? Хто тебе зґвалтує?

Той випадок із автомобілем був першою прикрістю, якої я несамохіть завдала Монтаневі. Він давно сподівався запопасти те авто, а тут я вихопила його з-під самісінького носа.

— Воно мало дістатися мені, — скаржився він Ґулліверові. — Я ж перший заступник, зрештою! Який я тепер матиму вигляд?

Та Ґуллівер не хотів слухати тих скарг.

— Послухай, Джаспере, — сказав він йому, — я знаю, що ситуація складна. І для всіх нас, і передовсім для мене. Повір, я охоче обійшовся би без цієї жінки. Жінки завжди створюють напругу в підрозділах. Вони завжди хочуть показати себе, причому аж занадто. Не кажу вже про те, що як вона завагітніє, то нам доведеться працювати додатково, щоб заступити її!

Одна драма породжувала іншу. Після тих проблем із улаштуванням постали питання про мою службову відповідність і права на посаду. Я посідала в комісаріаті пост другого заступника начальника поліції, створений спеціально для мене. Офіційно це пояснювалося тим, що місто розвивається і в орфейської поліції стає більше роботи, тож прихід іще одного співробітника буде для шефа Ґуллівера і його заступника Джаспера Монтаня немов ковток свіжого повітря.

Спершу мене питали:

— Навіщо вони створили цю посаду? Тому що ти жінка, так?

—