Читати книгу - "Гарантія на кохання, Tama Lisn"

Дивлюся на нього й гадаю. Він зосереджений на дорозі, одна рука на кермі, інша на важелі передач. Між його очей пролягла складка, мабуть, думає про щось. Чи може він підставити тата і що я взагалі знаю про цю людину?

- Не хвилюйся, якщо все так, як ти кажеш, то ми його обов'язково знайдемо. - Мабуть, помітив мій допитливий погляд.

- Сподіваюся. - Відвернулася до вікна.

У поліції Сашко пояснив ситуацію, а я написала відповідну заяву. У відділенні ми провели близько двох годин, де мені поставили цілу купу питань, деякі з них по кілька разів. Нервова напруга зашкалює, а про відчуття тривоги я взагалі не говорю. Саша ж як скеля — спокійний і непробивний.

Зрештою ми покинули відділок поліції, вийшли втомленими, я вже точно. Нас запевнили, що моє питання незабаром вирішиться, а мене нудить від слова “питання”.

- Куди тепер поїдемо? - Запитую, щоб заповнити мовчанку.

- Додому тебе відвезу.

- А сам?

- У мене ще є справи.

- Відвези мене до Валерії.

- Навіщо?

- Хочу її попередити, що заяву ми вже подали. І поритися в кабінеті батька, переглянути пошту та документи. Може, щось знайду.

- Добре.

Ми під'їхали до будинку за п'ятнадцять хвилин. Валерії вдома не було і мені довелося відкривати будинок своїм ключем.

- Все я поїхав. Потім повернусь по тебе.

- Може, кави вип'єш?

- Ти боїшся сама заходити?

- Не знаю. - Відповіла, хоча насправді відчуття тривоги справді присутнє, ніби хтось невидимий спостерігає за мною.

- Ходімо.

Він увійшов до будинку першим й оглянув перший поверх, потім ми разом піднялися на другий. Сашко і тут обійшов усі кімнати, нікого не було. Тільки батьків кабінет був не замкнений, хоча такого раніше ніколи не траплялося.

- Дякую.

- Нема за що, я почекаю тебе внизу.

Непорозуміння якесь, мені страшно бути однією у власній оселі.

Я озирнулася на робочому столі, де панує ідеальний порядок. Це й не дивно, адже тато так звик. Скрізь і в усьому має бути контроль. Висунула ящики столу, але окрім кількох аркушів нічого особливого не знайшла. Увімкнула комп'ютер, та на цьому справа зупинилася, оскільки операційна система запросила пароль, який мені невідомий. Гадки не маю що це може бути? Якщо день народження, то чий? Ні мій, ні Лерин не підійшли, татів також.

Блукаючи кабінетом, помітила робочий портфель батька. Ось це вже дивно, адже батько із цим портфелем майже ніколи не розлучається у повсякденному житті, а що вже говорити про робоче відрядження. Не від звичайної цікавості я заглянула подивитись що всередині й знайшла там документи щодо останньої угоди, і судячи з деталей, це абсолютно новий рівень. Цей проєкт дозволить закріпитись нашій фірмі на економічному ринку з головою. Дивно, що Сашко віддав конкурентові такий ласий шмат. В розділі про оплату зазначено, первісна ціна угоди становить тридцять мільйонів. Так, тату, непогано ти мене продав, не здешевив.

- Щось знайшла? - Раптом ввійшов Олександр із чашкою кави в руках.

- Можна й мені ковток?

- Ти ж не п'єш кави. - Здивувався, але чашку подав.

Я зробила ковток і посмакувала напій на язиці. Кава гірка, без цукру, як таке взагалі можна пити.

- Пий якщо хочеш. - Тим часом запропонував він.

- Дякую, я просто хотіло горло промочити.

- Принести тобі води?

- Не треба.

- Щось знайшла?

- Нічого.

- Цікавий договір, правда? - Помітив документи на столі.

- Так, дуже цікавий.

- Можемо їхати?

- Так, але мені потрібно ще п'ять хвилин, хочу зібрати деякі свої речі. Ти не проти?

- Збирай.

Я рушила до своєї кімнати, щоправда, в п'ять хвилин я не вклалася, але Сашко мене не квапив, мовчки оглядав мою кімнату.

- У тебе мило. - Підчепив пальцями червоний ліфчик, що виглядав з комода.

- Дякую. - Забрала з його рук пікантну деталь гардероба. - Я все, можна їхати.

- Поїхали.

Валерія за час нашого перебування в домі так і не з'явилася.

- Тебе щось бентежить? - Запитав у машині.

- Все нормально. Я можу забрати свою машину?

- Ні.

- Чому?

- Я не хочу, щоб ти їздила сама. Поки що, принаймні. - Заперечив, а потім пояснив. - Не хочу потім і тебе шукати.

- Я не втечу. Хотіла б уже втекла.

- Я маю на увазі, раптом і тебе викрадуть, про це ти не думала?

- То ти віриш, що з моїм батьком щось трапилося?

- Не виключаю такої можливості, всяке може статись. - Він замовк.

- Наприклад?