Читати книгу - "Це просто доля, Софія Вітерець"

Розділ 20

Заснути більше я так і не змогла, хоч як не намагалася. Той самий результат чекав і на мій хитромудрий план (якщо так, звісно, можна назвати те, чого й не було). Проте я змогла добряче так подумати і почувалася на диво бадьорою. Настільки, що взяла спеціальний купальник і побігла досліджувати найкрасивіше озеро з тих, що мені доводилося бачити.

Ну так, до весілля залишилося вже зовсім трішечки та гарна господиня повинна була б приймати гостей, але я досі була зла й хотіла хоча б злегка розслабитися, щоб випадково не зірватися на комусь, окрім Даріса. Не подумайте, попри все, не така вже й моя скромна особина кровожерлива, проте наші магічні сили дуже подібні, особливо у гніві. Саме тому майбутній чоловіченько витримає, а от якась там тітка по п’ятій лінії (чи кого там ще Даріс позапрошує), може й ні.

 

Ласкаве сонечко зустріло мене теплими промінчиками і провело аж до самого озера. День мав бути прекрасним, адже все здавалося неймовірним: і хитромудрі коридори маєтку, і доріжка, встелена маленькими кришталиками сяйва, і ранкові крапельки роси на різнобарвних квітах, і узбережжя, злегка всіяне ніжним туманом.

Я неквапливо зняла бузкову сукню, що була вдягнена поверх купального костюму, розглядаючи красу навколо. Поволі заходила у водну гладінь, перевіряючи новий костюм, а потім зробила пробне занурення. Все спрацювало – було чим дихати, не відчувала холоду і все можна було бачити завдяки спеціальним окулярам, вшитим у костюм. Краса просто. Недарма колись прислухалася до вихвалянь Крейга стосовно його нового костюму й сама вирішила купити собі останній писк моди.

Чесно кажучи, це я взагалі вперше за всі двадцять чотири роки зайшла так у воду. Солейтмі, хоч і багатий на невеличкі озерця, не викликав у мене бажання поплавати там. А от Кепітелія і це неймовірне озеро… Хоча… невеличке уточнення: плавати то я не вмію і ніколи не вміла, а от поблукати по дну й дивитися, що ж тут є – легко. Та й це прекрасна можливість побути подалі від людей, всього шуму навколо, хоч його тут практично й немає. Адже водна гладінь не дасть поспілкуватися, як би ти не кричав. Навіть магія не допоможе. Вона перестає працювати під водою. Звісно, це не стосується доторків магічних істот, але так максимум можна передати частку сили, разом із якимось повідомленням. Інакше й ніяк.

До речі, про магічних істот, мій погляд привернула величезна кількість риб, що крутилися то туди, то сюди, постійно замінюючи одна одну й створюючи дивний малюнок. Не одразу зрозуміла, що то стрілка, проте пішла за нею. Втрачати та й боятися мені було нічого, а цікавість замучить потім настільки, що я примудрюся замість того, щоб їхати на церемонію – піти поблукати по дну озера. Нічого не вдієш, отака-от моя скромна, але вибаглива й дуже допитлива особина.

Коли ж пройшла трішки далі, то немов приворожена не могла спинитися. Погляд був прикутим до величезних золотавих зінниць дракона, що лежав на самісінькому дні, сумно дивлячись на мене. Він не боявся. Зовсім ні. Натомість його погляд іскрився такою ж цікавістю, що й я відчувала глибоко в душі. Щось було в ньому знайоме, проте ні, це не була якась друга сутність Даріса. Він ендорець, а не дракайн і я в цьому впевнена більш, ніж на сто відсотків.

Його луската мордочка піднялася і якось приречено опустилася додолу.

– Можливо, він хоче на сушу?– раптом подумала, проте миттю пригадала, що це просто найпоширеніший стереотип, наче дракони не можуть жити під водою. Звичайнісінька казочка, щоб заспокоїти маленьких ендорчиків й ті не боялися плавати.

Я підходила до нього все ближче, а сум в очах вже змінювався на щось інше. Злість? Сумніваюся. Повага? Щось схоже. Дивне розуміння того, що саме доля привела мене сюди? Здається, саме так. І щось мені підказувало, що я маю наблизитися ще ближче, доторкнутися до нього. Можливо, так зможу дати йому своїх сил, щоб він полетів до своїх. Це ж, мабуть, також друге «я» якогось дракайна, що десь далеко і може потребувати його.

Без жодних вагань підійшла до дракона й спробувала віддати йому частку магії, але той лише відштовхнув потік і здивовано поглянув на мене, а потім немов якось радісно. Що взагалі відбувається? Це те, чого він чекав? Тоді чому не прийняв моєї допомоги?

І тут він перервав мої питання, які так і не змогла висловити навіть телепатично, ледь-ледь доторкнувшись до мого плеча. Звісно, хвиля через рух великого дракона була потужною, проте я втрималася на ногах. А потім вже інша хвиля мало не змусила мене впасти – магічна. Вона була настільки потужною, що зрівнялася з моєю та ще додала тих крихт, які розділяли позначки моїх сил та Дарісових. Тепер ми з нареченим вже були рівні, проте потік чи то місток магії ніхто переривати й не збирався. Наскільки ж сильною я стану, якщо не припиню цього? Що буде далі?

Проте думати мені було не час, адже ще під час початку передачі магії з мого боку, костюм пошкодився. Він почав поволі розчинятися, знімаючи свій чудодійний вплив, а магія дракона його зовсім зруйнувала. Я вже захлиналася водою, а тіло замість того, щоб зосередитися на виживанні, почало ще й відторгати надлишкову магію дракона, витрачаючи на це дуже багато життєвих сил. Погляд затуманювала вода, холод пробирався до самісіньких кісточок, а легені нестерпно пекли. Біль, що супроводжувався черговою спробою вдихнути, загрожував позбавити свідомості, яка була зараз вкрай потрібною. До того ж тіло почав обіймати дикий холод, виснажуючи організм ще більше.

Я розірвала контакт з драконом, проте цього було мало. Потрібно було виплисти на поверхню і звідти начаклувати собі якусь підмогу. Коротче, головне виплисти, проте життєвих сил вже майже не було. Вони бовталися десь на денці внутрішнього резерву, погрожуючи закінчитися з хвилини на хвилину.

Черговий гострий біль немов розірвав моє тіло на шматочки. Невдалі спроби випливти викликали кілька судом і я корчилася вже навколішки, не в змозі навіть випростатися. Ще трішки і… Намагалася не думати. Я виживу, виживу, що б не було. У мене скоро весілля з таким красенем, що його собі захоче забрати кожна, але він чомусь обрав мене. Звісно, не так він це зробив, як моя скромна та досить зухвала особина, але ж Даріс погодився. Він погодився врятувати мене й мою молодшу сестричку, зробив все від нього залежне, а я сама підставила нас через таку дурість. Наразила на небезпеку й тепер шукаю шляхи на свободу, на поверхню. Але як, як мені вибратися? Сил то вже немає…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍