Читати книгу - "(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд"

Глава 11

Меланія

Піднявшись до квартири, я швидко зняла одяг і пішла в душ. Включила прохолодну воду, щоб охолодити розгарячіле тіло, яке мліло і вимагало відчути таку жадану розрядку. Я насилу стримала себе, щоб не запросити Алекса на чай. Мені важко було відпустити його, кожна клітинка мого тіло плавилася в його руках. Взявши мочалку до рук я ніжно намилювала себе, відчуваючи і досі його руки на моїх грудях.

—Боже, Мел, що з тобою, візьми себе в руки! - думала я.

Наші стосунки заздалегідь приречені в любому випадку. Наші відносини потрібно буде приховувати весь час від усіх. Принаймні, до того часу, поки Алекс навчається. Якщо хтось з студентів дізнається про них, мене зацькують і попруть з університету. Чи готова я пожертвувати всім заради стосунків з Алексом? Я не знала, а якщо це тільки тимчасове захоплення з його сторони подумки продовжувала себе катувати.

В мене ще є Віталіна на опікунстві, до повноліття, потрібно в першу чергу подумати про неї. Її це теж зачепить. Вже зовсім скоро їй вісімнадцять, можливо тоді я і подумаю, а поки що про відносини з Алексом жодної мрії. Так буде правильно, - переконувала я себе вкотре. Але чи зможе розум, переконати серце, прислухатися до нього.

Боже, але чому тоді так важко, чому душа розривається на шматки. Для мене це буде справжнім катуванням, щодня бачити Алекса і не мати змоги його торкнутися. Скільки мій здоровий глузд протримається я не знала. З важкістю на серці я вийшла з душу, одягла халат і попленталася на кухню зробити м'ятного чаю, щоб хоч трохи заспокоїти своє серце.

Запаривши чай я взяла телефон, щоб дізнатися як сестра. Набрала номер, але мені ніхто не відповідав. Через кілька хвилин прийшло повідомлення:

"Вибач, Мел, я не можу тобі відповісти, тут надто гучна музика. Зі мною все гаразд не хвилюйся".

Я полегшено видихнула, допила чай і пішла до кімнати згадавши, що на мене ще чекає купа роботи. Відкривши роботи студентів я намагалася вникнути в суть справи, але образ Алекса ніяк не йшов з моєї голови. Взявши до рук олівець і папір, мої руки самі почали виводити Алексові риси обличчя до найменших дрібниць.

Час не помітно пройшов, було вже далеко за північ, коли я закінчила малювати його портрет. Вже і не пам'ятаю коли так востаннє самовіддано малювала. Це було моє хобі, я завжди так робила коли мене щось, або хтось настільки захоплював. Всі свої емоції від побаченого намагалася передати на папері.

На мене з портрету дивився Алекс з чутєвими губами і пристрасним глибоким поглядом. Я ніжно провела рукою по портретрету. Це була моя найкраща пробна версія. Пообіцявши собі, що обов'язково згодом намалюю його на полотні я пішла спати.

Проснулася від своїх гучних стогонів. Всю ніч мені снився Алекс, його несамовиті поцілунки і ніжні відверті пестощі рук. Моє серце гучно стукало, було відчуття ніби я щойно пробігла стометрівку. Низ живота млосно нив від знемоги, а нижня білизна була просякнута моєю вологою.

Я піднялася, перевела подих і пішла в ванну. Вмила холодною водою щічки, які палали від еротичного сну. Привівши себе до тями, я пішла на кухню готувати каву. Годиник показував майже одинадцяту годину, щиро зраділа, що сьогодні неділя.

Взявши ароматну чашку кави, закуталася в плед і вийшла на балкон, щоб подихати свіжим повітрям. На вулиці було холодно і сиро. Недільне небо затягнулося густими темними хмарами. Дрібні каплі дощу стікали з дахів глухо розбиваючись об асфальт.

Люди з парасольками в руках насупившись поспіхом ходили туди сюди. Тільки діти тішилися стрибаючи по невеличким калюжам, яких бабусі з криками намагалися прогнати їх звідти.

Мій погляд зачепився за світлу кучеряву дівчинку років чотири. Вона з такою радістю стрибала в дощовику і сміючись, вловлювала своїми маленькими ручками краплі дощу. Її світлі кучері вибилися з під шапки спадаючи на обличчя, які вона самотужки намагалася заправити час від часу.

До неї підійшов тато, ніжно заправив вибивші локони, взяв за руку і сміючись в двох з дочкою побігли по калюжам. Я зловила себе на думці, що я б хотіла, щоб так Алекс трепетно відносився до нашої дочки і бігав по калюжам. Останнім часом, щось забагато стало в моїй голові його, - подумала я.

Допивши каву я ще декілька хвилин постояла спостерігаючи за ними, а потім зайшла на кухню. Приготувала швидко омлет з беконом, перекусила і пішла перевіряти роботи студентів які вчора так і залишилися на столі.

Звук телефонного повідомлення відволік мене. Відшукавши телефон між зошитами, відкрила повідомлення з невідомого номера.

—Привіт, Мелані, це Алекс. Хотів спитати, як ти після вчорашньої прогулянки?

— Привіт, Алексе. Дякую, зі мною все добре, - набрала швидко повідомлення і відправила.

— Які плани на сьогодні? Я тут подумав, як ти дивишся на те, щоб у вечері поїхати зі мною в автокінотеатер. Обіцяють гарний фільм.

Ох, Алексе що ти робиш зі мною? Мені потрібно припинити це, чим швидше, тим краще для нас двох. Я не можу давати йому марну надію.

— Алексе, вибач але моя відповідь ні. Сьогодні сестра повертається. У мене ще багато роботи, мушу бігти. Бувай Алексе!

 Написавши сухе повідомлення я швидко відправила, щоб не передумати. Я ще кілька хвилин поглядала на телефон, але Алекс більше не писав. Поклавши якнайдалі від себе гаджет з головою поринула у роботу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍