Читати книгу - "Необхідне зло, Абір Мукерджі"

що хтось наказав йому вбити мого сина?

— Розслідування ще не завершене,— пояснив я,— але ми знаємо, що принц отримував листи, які попереджали, що його життю загрожує небезпека. Ці листи залишили в його кімнаті тут, у палаці.

Старий раптом пожвавішав.

— Отже, ви вважаєте, що сліди ведуть сюди? У Самбалпур?

Цей напружений вигук викликав приступ кашлю. Він зігнувся, слуга кинувся йому на допомогу, але магараджа помахав, щоб той відійшов.

— Цілком можливо.

— Ви можете знайти цих людей?

— Ваша Високосте! — запротестував диван.— Британці не мають тут юрисдикції. Боюсь, їхнє втручання може стати неприємним прецедентом. До того ж майор Бхардвадж працює над схожою версією і вже заарештував підозрюваного.

Поруч із магараджею полковник Арора переступав із ноги на ногу, немов його приголомшили новини. Я зустрівся з ним поглядом, і на мить здалося, що я можу прочитати його думки.

— Якщо дозволите, Ваша Високосте,— вступив у розмову він.— Як я зрозумів, капітан Віндгем — колишній детектив Скотленд-Ярду, і зараз він у відпустці. Може, він зможе поділитись із нами інформацією суто як приватна особа? Чи застосувати свій досвід як, скажімо, консультант майора Бхардваджа і його офіцерів?

Магараджа мовчав, але його емоції легко можна було зрозуміти з виразу обличчя. На саму думку про втручання британців у внутрішні справи його королівства він ладен був накласти анафему, але справа стосувалася вбивства сина, тож звичні правила тут не працювали. До того ж пролунали два магічні слова — Скотленд-Ярд. Не перестаю дивуватись, якого значення надають цьому закладу люди, мало не вклоняючись тим, хто в ньому працює, як колись дикі тубільці вклонялися знахарям. Та я не скаржуся.

Він прочистив горло.

— Ми вважаємо за доцільне запросити капітана та його колегу, звісно, не відмовляти в консультації, якщо таким буде його бажання, майору Бхардваджу як приватній особі. Ми, зі свого боку, вважатимемо це великою послугою королівству і забезпечимо все необхідне капітану і сержанту під час їхнього в нас перебування.

— Мені потрібен дозвіл допитувати людей, Ваша Високосте,— сказав я.— За згодою ваших офіцерів, звісно.

Щось привернуло мою увагу. Відблиск світла крізь зачинене вікно над гобеленом. Секундний спалах, і все заспокоїлося.

Диван рішуче похитав головою:

— Це абсолютно неможли...

Та магараджа його обірвав:

— Ви маєте свободу дій, капітане, включаючи право допитувати всіх, кого вважаєте за потрібне.

— У такому разі ми із сержантом раді будемо вам допомогти чим зможемо, Ваша Високосте.

Він криво посміхнувся посірілими губами.

— Домовилися. Полковник Арора проведе вас до ваших покоїв і виконуватиме обов’язки зв’язкового з потрібними офіційними особами. Сподіваюся, капітане, ви швидко відшукаєте правду. Часу обмаль. Часто навіть менше, ніж нам здається.

Чотирнадцять

  се складається дуже добре,— зауважив Банерджі, коли ми йшли за полковником Аророю до приймальні.

— Так, я теж про це подумав,— кивнув ад’ютант.— Що скажете, містере Кармайкле?

Обличчя посла видавало, що в ньому борються суперечливі емоції. Вони з полковником перезирнулися.

— Капітане, можна сказати вам кілька слів наодинці? — І повернувся до ад’ютанта.— Кімнату, будь ласка, полковнику,— сказав він імперативним тоном представника Міністерства іноземних справ.

Арора кивнув і відчинив двері до приймальні. Я зайшов усередину за Кармайклом.

— Зачиніть, будь ласка, двері,— сказав він, залишаючись стояти до мене спиною. Кілька секунд він так і стояв, барабанячи пальцями по столу. Тоді обернувся. Немов на десять років постарішав.— Мушу зізнатися, капітане,— почав він,— усе це дуже несподівано. Спочатку ваш неочікуваний приїзд, тепер це.

— Ви щось хочете мені сказати, містере Кармайкле? — запитав я.

На мить він завагався.

— Я сподівався уникнути цього, але враховуючи обставини, що склалися...— Він витягнув із кишені відпрасовану хустинку і промокнув лоба.— Мушу відкрити вам дислокацію, так би мовити. Королівський двір — небезпечне місце, Віндгеме. Політики тут візантійські. Об’єкт відданості може змінитися напрочуд швидко. А щодо вбивства ювраджа, боюся, гра може стати ще більш безжальною.

— Ви так кажете, немов то банда піратів,— розреготався я,— а не правителі одного з надійних союзників Індії.

Тут за стіною щось зашаруділо, і погляд Кармайкла негайно обернувся туди. Він пополотнів.

— Послухайте мене, капітане,— перейшов він на шепіт.— Юврадж не перший член родини, який загинув наглою смертю. Будьте обережніше з тими, кому довіряєте.

Із цими словами він підійшов до дверей, відчинив їх і помахав Банерджі та Арорі, щоб ті підійшли.

— З вашого дозволу, джентльмени,— сказав він,— я мушу повертатися. Потрібно надіслати в Калькутту телеграму і повідомити про останні зміни.— Він повернувся до ад’ютанта.— Сподіваюся, що ви, полковнику, простежите, щоб капітан і сержант повернулися до посольства увечері. Моя дружина з нетерпінням чекає на зустріч із калькуттськими друзями.

— Не сумнівайтеся, містере Кармайкле,— відповів Арора,— я подбаю, щоб капітан Віндгем і сержант Банерджі повернулися до вас о шостій.

Кармайкл кивнув мені, повернувся і вийшов із виглядом людини, якій на плечі звалилися усі турботи імперії.

— Отже, з чого бажаєте розпочати? — поцікавився ад’ютант.

— Може, розкажете про майора Бхардваджа, про якого згадував диван? — запропонував я.

— Він голова місцевої міліції,— охоче почав той,— по суті, начальник поліції. Але нехай вас його ранг не вводить в оману, капітане. Цей чоловік отримав військову підготовку.

— Добре виконує свою роботу?

— Добре заарештовує людей. А от чи правильні то люди, залежить від його припущень.

— Нам знадобиться кабінет,— сказав я, обміркувавши його відповідь.— Якесь приватне місце для роботи. Бажано не в одному будинку з майором Бхардваджем та його людьми; і недалеко від палацу, якщо можна.

— Жодних проблем. У Самбалпурі все, що хоч трохи важливе, розташовується поблизу від палацу... крім алмазних копалень, звісно. Вони за тридцять миль звідси. Ходімо, знайдемо вам підходящу кімнату.

Він повів нас по палацу і вивів у такий бездоганний сад, що той і Версаля не посоромив би. Арора пішов по стежці, посиланій гравієм, яка перерізала бездоганні лужки.

— Ґулааб Бхаван, будинок державної адміністрації,— пояснив він,— розташований на іншому боці саду. Іти не довго.

Схоже, сади мали популярність. На зеленій траві розмістилися кілька англійок поважного вигляду в накрохмаленій формі, біля кожної крутилася ціла група індійських дітлахів. Були й такі, що сиділи на ослінчиках, читали своїм підопічним. Ще більше розгулювало стежками, кожну супроводжував служник-чоловік у смарагдово-зеленій формі та чималому тюрбані, кожна штовхала перед собою великий візок.

— Королівські нащадки,— прокоментував Арора.— За останніми підрахунками