Читати книгу - "Характерник, Дмитро Чорнота"

- А якщо татари підуть назустріч донцям? – засумнівався Тихий.

- Так, я теж про це думав. Це можливо і дуже небажано. Проте і малоймовірно, як на мене. Татари обтяжені здобиччю. Їм не з руки бігати степом. Можуть, звісно, відправити загін на підмогу, але так нам буде тільки краще бо тут їх менше залишиться. Отож, Лемеше, бери з собою ще когось одного і швидко в дорогу.

- Добре. Ми вирушаємо. Хоч би все склалось як ти розрахував.

- Помагай вам бог.

І двоє помчали.

Серед степу залишився тільки Северин та Федір. Ще двоє мали скоро повернутися з водою. Це були славні козаки Орест Вбочка та Мартин Соболь. Своє цікаве прізвисько Орест отримав скоро після того як потрапив на Січ. На той час він вже не був хлопчиком. Після того як його батьки рано померли, а життя кріпаком стало нестерпним, він, багато почувши про вільне козацьке товариство, вирішив податись до Січі. Разом з собою намовив іти і кількох своїх друзів-односельчан, які теж перебували в скрутному життєвому становищі. Проте, до цілі дістався лише він та ще один товариш. Решта потрапила до рук поляків, які патрулювали шляхи до Коша якраз з метою недопущення таких втікачів на Запоріжжя. Отож, решту крім них двох зловили і повернули панам. Проте більшість із них згодом все ж таки змогла прорватись до Січі.

Потрапивши до козаків, Орест якийсь час займався внутрішніми справами Коша. Був він у помічниках і в коваля, і в бондаря, і в пушкаря. Однак його манили походи і битви. Він відчував в собі силу, яка могла б допомогти побратимам у сутичках. Тож, одного разу його таки взяли в похід, в якому він одразу завоював повагу козаків. Той похід був вдалий. Козаки здобули багато здобичі. Після походу на Січі відбулося святкування, яке в козаків не обходилося без горілки та меду. Орест святкував так завзято, що вранці його знайшли сплячим в бочці. Тільки ноги з неї стирчали. Після цього, щоб було зрозуміло про якого саме Ореста мова, почали казати “той, що в бочці”. Пізніше спростилося до Орест в бочці. Потім це стало своєрідним прізвищем Вбочці. Ну а згодом, щоб звучало як справжнє прізвище його назвали Орест Вбочка.

Сам Вбочка ніколи не ображався на таке прізвище. Зовсім скоро воно перестало бути смішним і дивним і для інших козаків. Тим більше, що серед них було немало цікавих прізвищ: Задеринога, Перебийніс, Горижупан та інші.

Наразі двом козакам нічого не залишалося окрім як здалеку спостерігати за табором і чекати Петра Тертого з військом. На думку Северина Юрко Груша вже мав дістатись до своїх і розповсюдити вигадану Северином історію. Однак пересвідчитись в цьому не було ніякої можливості. Здалеку табір не виявляв ніякого хвилювання. Татари продовжували його розгортати. Ось уже посеред табору був поставлений намет мурзи. Решта теж потроху з’являлась навкруги. Підійти достатньо близько до табору, що розгортався у відкритому степу, щоб розвідати чи прибув “посланець”  було неможливо. Принаймні вдень. Ближче до вечора Паливода почав переживати через те, чи ковтнули наживку татари і чи відправили сповістити донців і чи ті пішли довшим шляхом, щоб обійти козацьке військо. Ці думки змінювали одна одну в голові Северина. Та ще й Соболь з Вбочкою ніяк не повернуться. Проте, щойно подумав про це, як над степом пролунав пташиний крик. Паливода приклав складені трубою долоні до рота і відповів подібним звуком. За кілька хвилин з’явились водоноси, ведучи коней за собою.

- Що так довго? – запитав Тихий. - Ми вже почали хвилюватись. Вже не знали що й думати і де шукати.

- Трохи не втрапили куди треба. Довго блукали, а джерело знайшли зовсім недалеко, - пояснював Вбочка, - але все добре. Набрали вдосталь і нагрітись ще не встигла.

- Добре. Молодці, – резюмував Северин. - У нас тут тиша. Невідомо чи прибув наш посланець і чи повірили йому татари. Тож, поки що чекаємо.

Козаки напились води, яка і справді виявилась прохолодною і добре освіжала.

- Ваші коні вже, мабуть, змучились від спраги, - звернувся Мартин Соболь до паливоди і Тихого. - Може я відведу їх до джерела. Тут недалеко. За дві години впораюсь.

- Ні, – непохитним голосом сказав Северин. – Ніч на носі. Не варто розділятися. А коней з фляг почастуємо.

Насправді Паливода турбувався через зрадників. Він боявся, що Мартин теж може виявитись одним із них. Тому відпускати його, тим більше одного, нікуди не збирався. І справа, звісно ж, була не в самому Мартинові. Просто беручи до уваги події останніх днів, Северину було важко комусь довіритись всім серцем. Навіть Тихому. В Остапові він був впевнений на всі сто. Але ж ...

Отож тепер Паливода вирішив нікого нікуди не відпускати до прибуття Тертого. Дуже вже відповідальна година наставала. З іншого боку, йому кортіло пробратись в табір і розвідати чи все склалось так, як він порахував. Та ще не зовсім стемніло і час подумати залишався.

Щоб напоїти коней козаки вирили невеликі ямки в землі, обложили їх дно листям, щоб вода не так швидко вбиралась в спраглу землю. Наповнивши водою ямки, козаки по черзі підвели коней до водопою і ті змогли втамувати спрагу, яка, до речі, не була надто великою, оскільки козацькі коні були пристосовані до умов степу. Тому волога з трави та інших степових рослин, якщо ті не зовсім висохли під нещадним сонцем, надавала необхідну вологу для тварин.

Коли настала вже глибока ніч, Северин таки вирішив проникнути в табір. Серце його було не на місці через непевне становище. Тому він вирішив, що краще спробувати щось зробити ніж чекати і мучитись. Ніяких особливих хитрощів для проникнення в ворожий табір він не вигадував. Табір стоїть в степу, з усіх боків одна і та ж картина. В таборі присутні козаки із загону Цвіркуна, тому на його появу там ніхто з татар не повинен звернути особливої уваги. Коли Северин озвучив свій план товаришам, Орест Вбочка почав наполягати взяти його з собою. І хоча Паливода спочатку рішуче відмовлявся, Орест не вгавав і, врешті решт, Северин здався.