Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"

Глава 5. Мій дім – моя фортеця

Ранок зустрів мене лагідним промінням сонця, що пробивалося у велике вікно. Приємним доповненням був терпкий аромат кави, який заповнив усю кімнату. Такого легкого та затишного пробудження в мене давно не було. Як не дивно, мій сон був спокійним, навіть попри всі вчорашні потрясіння.

– Якщо ти любиш гарячу каву, раджу поквапитися, – крикнула Лілі з іншої частини кімнати.

Розліпивши очі і широко позіхнувши, я встала з дивана і поплелася у бік кухні.

– Доброго ранку, – хрипким після сну голосом сказала я.

Дівчина вивчала щось на екрані свого телефону, і лише коротко кивнула головою. Переді мною на барній стійці стояв фірмовий стаканчик ароматного напою з місцевої мережі кав'ярень, а поруч я побачила картонну коробку зі свіжими круасанами.

Я зробила перший ковток обпікаючої трохи гіркої рідини. Каву я особливо не любила, але вранці саме те: допомагало швидко прокинутися та змусити працювати мозок.

– Ми з тобою у всіх новинах, – дивлячись в телефон, посміхалась Лілі. – Давненько ніхто не втікав від ковену.

– Тобто нас всі шукають?

– Вартові, – уточнила дівчина. – Решта лише зацікавлено спостерігають за подіями.

– Тож, які плани на сьогодні? – тоном, ніби ми збиралися сходити на шопінг, запитала я.

Лілі оцінила мою іронію і, усміхнувшись, відповіла:

– Спочатку ми зайдемо до тебе у гуртожиток та заберемо усі твої речі.

– Тобі не здається що це зараз не найважливіше?

– Не здається, – спокійно відповіла дівчина. – Старійшини в першу чергу накажуть вивідати всю інформацію про тебе. Завдяки цьому ми маємо пару годин фори. Але як тільки їхні посіпаки почнуть діяти – сховатися від них буде набагато складніше. Отже, нам якнайшвидше потрібно забрати всі речі, за допомогою яких тебе можна розшукати.

– Це щось у стилі вистежити по запаху? – мої очі розширились від подиву.

– Не зовсім, – ховаючи усмішку за стаканчиком кави, відповіла Лілі. – Хоча напрям твоїх думок правильний. На наших особистих речах залишається частинка нашої аури, ніби слід, за яким будь-кого можна відстежити.

– Зрозуміла, – насправді до розуміння мені було далеченько, але це вже мої проблеми.

Поки ми пили каву, я постійно ловила на собі погляди Лілі. В якийсь момент вона стала настільки уважно вивчати мене, що я докладала всіх зусиль, щоб не подавитися.

– Що? – не витримала я цей пильний погляд.

– Я ніяк не можу зрозуміти, чому тебе не виявили раніше, – задумливо промовила вона. – У тебе дуже помітна рідкісна аура. Розумієш, кожен вид має свою особливу ауру: загальні риси з невеликими відмінностями. Я ніколи не зустрічала банші. Та що там, я навіть не знаю жодного, хто б бачив банші і зміг би описати їхню ауру. До того ж, вона в тебе ще й сильна. Тринадцяте покоління, як-не-як.

– Тринадцятому поколінні? – перепитала я.

– У народжених сфарів в аурах видно скільки поколінь у твоєму роді передається дар. Так званий родовід сфар отримує при народженні від одного з батьків: донька від матері, а син від батька, – поки я осмислювала інформацію, Лілі продовжила: – Ось дивись, моя мама була відьмою у дванадцятому поколінні. Тож у мене при народженні в аурі відбилася тринадцятка. Найчастіше покоління ні на що не впливає. Найсильнішим у роду може бути як перший, так і останній представник.

– Значить, у тебе тринадцяте покоління? – вона кивнула. – І в мене теж тринадцяте?

– Збіг, – знизала вона плечима.

– Але ти сказала, що я сильна саме через це.

– Тут справа не зовсім у поколінні, а скоріше у цій конкретній цифрі. Ось деякі люди вивчають нумерологію та вірять у різні зв'язки та значення чисел. Так от у нашому світі у чисел теж є певна сила. Насамперед йдеться про три цифри. Два рівних за силою числа: сім та шість. Перше вважається числом успіху та мудрості, його ще називають Божественним. У другому, навпаки, бачать втілення зла, число диявола, а іноді вважають символом людської душі. Але найвищу силу для нас має сума цих двох чисел.

– Тринадцять, – протягла я.

– Так. Вважається воно наділене такою міццю, що здатне впливати на нашу силу. Відьми з давніх-давен, готуючись до складного ритуалу, скликали коло тринадцяти, і воно могло бути сильнішим за весь шабаш.

– Тобто ти хочеш сказати, що тільки тому, що народилися в тринадцятому поколінні ми сильніші за інших наших родичів.

– Так, – без краплі сумніву заявила вона. – Можливо, навіть ми якось пов'язані через це.

– Що ти маєш на увазі?

– Не знаю, – вона насупилась. – Я не можу зрозуміти, чому відчуваю в тобі відлуння рідної магії, – помітивши мій переляканий погляд, вона посміхнулася і пояснила: – Ні, ми не рідня. Просто є в тобі щось, що невагомою ниткою проходить через твою ауру. Я не можу це вловити, але чомусь воно здається дуже знайомим.

У мене не виходило думати про це серйозно. Як мінімум тому, що я гадки не мала про що говорить Лілі. Це вона там у мене в аурі розгледіла якусь нитку, а я все ще не можу зрозуміти, як вона цю ауру взагалі бачить.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍