Читати книгу - "Відшукати скарб, Анітка Санніфео"

Розділ 12

Вранці Руора прокинулася першою, прибрала ілюзію свого ліжка й перевдягнулася.

– Прокидайся, треба встигнути доїхати до кордонів, допоки знову не стало спекотно, - звернулася вона до чоловіка.

– У мене все тіло болить після вчорашньої подорожі верхи та вечірніх танців, – пробурчав Олексій.

– Хочеш продовжити шлях пішки? – хмикнула ельфійка.

– Та ні, краще верхи, – зітхнув Олексій. – Ти спускайся, я наздожену.

– Гаразд, – Руора вислизнула з кімнати, а Олексій піднявся та підійшов до невеликого вікна. Здається, його  взагалі ніколи не мили. Втім, він помітив, що на вулицях селища вже кипить життя. Хтось тягає ящики, хтось поспішає по своїх справах верхи чи пішки.

Чоловік витягнув з рюкзака чисту сорочку та джинси й теж поспішив до основного залу таверни. Аромат свіжої випічки одразу пробудив шалений апетит.

– Якщо сьогодні ніде не будемо затримуватися, то до вечора будемо на кордоні із землями тролів та Фейським лісом, – проговорила Руора, коли їм принесли сніданок.

– Це добре. Мені вже кортить побачити ваших фей, якими так нас залякали.

– Це ти зараз такий сміливий. Побачимо, що ти скажеш, коли побачиш їх.

Олексій не встиг відповісти, адже до їхнього столика наблизився той самий троль, який вчора був на сцені та оголошував переможця шаленого хороводу.

– Доброго ранку, – усміхнувся гість. – А ви, здається, той самий Олексій, що вчора здобув перемогу на нашому вечірньому шоу танців? Чи не так?

– Так, це я, – Олексій дещо напружився та подивився на троля, який самовдоволено усміхнувся й вмостився на вільний стілець.

– Вибачте моє нахабство, але ви так швидко втекли, а мені хотілось б познайомитися з вами ближче. Ви з яких земель?

– З далеких, – замість нього відповіла Руора.

– Розумію, – кивнув гість. – Вибачте, я не назвався. Мене звати Нуанд.

– Раді знайомству, – проговорив Олексій. – Ми тут проїздом. Випадково потрапили вчора у ваш хоровод.

– Але ви встановили вчора рекорд…

– Мені не потрібні ці рекорди, – мотнув головою Олексій. – В цьому світі у мене інші плани. І головний – дістатися додому.

На цих словах він відчув, як Руора боляче наступила йому на ногу під столом та гнівно зиркнула в його бік.

– Вибачте мою цікавість, а куди ви направляєтеся?

– Пане Нуанд, дозвольте нам не відповідати на це питання, – єлейним голосом промовила Руора. – У нас важливі державні справи. І ми не можемо розголошувати всім підряд хто ми такі та куди прямуємо.

– Я просто хотів сказати, що якщо раптом вам буде потрібна допомога, то звертайтеся, – Нуанд витягнув з кишені прямокутну карточку та поклав на стіл. – Я живу в прикордонному поселенні. Вчора був тут на запрошення мого брата. Він захворів та попросив мене провести вечорниці за нього. Ви цікава пара, – примружив очі троль. – Шкода, що ви не оголосили заручини. Я ж бачу нитки долі, що тягнуться від ваших аур…

– Нуадне, ви про що? – Олексій знову з цікавістю подивився на троля, а потім на Руору, але дівчина зробила вигляд, що їсть, поклавши до рота шматок омлету.

– Хіба ви не знали про цю особливість моєї магії? Заручини на наших вечорницях відбуваються не просто так. Ми з братом бачимо справжні пари та справжнє кохання. Не залежно від перемоги на цьому хороводі. І ваша пара на вчорашньому вечорі була єдиною справжньою. Повірте, у мене великий досвід!

– Не може бути, – замотала головою Руора. – Ми знайомі кілька днів. І Олексій…

– Не з Адару, – перебив її Нуад. – Я це теж знаю. Бачу, що він не місцевий. Олексій зі світу людей, – тихіше додав троль. – Та не лякайтеся ви так. Я обіцяю, що про це ніхто не дізнається. Моя магія зараз доволі рідкий дар, тому далеко не у всіх селах тролів ще проводять ці вечори з хороводами заручин. Деякі тролі навіть спеціально їдуть до нас, щоб перевірити справжність почуттів та заручитися. Тож, коли будете готові заручитися, звертайтеся. Я готовий особисто засвідчити своєю магію ваші стосунки.

– Дякуємо, звісно, але не думаю, що це можливо. Ми не можемо бути парою. Мені треба додому, – промовив Олексій. Згадалися слова знахарки Сари та її чай. Вона теж казала щось про долю, яку може бачити. Тільки вона не казала нічого конкретного.

– Юначе, не поспішай з висновками та рішеннями. Шляхи долі не всі здатні побачити та вчасно зрозуміти. Але я думаю, ми ще з вами зустрінемося. Бажаю щасливою подорожі! – Нуанд посміхнувся та піднявся зі стола, направившись до барної стійки таверни, за якою стояв господар закладу.

– Дивний цей Нуанд, – буркнув Олексій.

– Він сказав правду, – промовила Руора. – Він дійсно бачить долі.

– А ти звідки знаєш?

– А я бачу чужі аури та відбитки магії. Кожна магічна сила має свій колір. Він з магічних сватів. І, чесно кажучи, я сама здивована. Не питай мене зараз ні про що, добре? Краще поїхали, якщо ти ще не передумав подивитися на кавові плантації.

– Не передумав, поїхали! – Олексій піднявся зі столу.

Покинувши таверну, Руора та Олексій забрали своїх коней та направилися на південь.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍