Читати книгу - "Відшукати скарб, Анітка Санніфео"

Розділ 11

Таверни на землях тролів були обладнані публічними лазнями та душовими, а також кімнатами для відпочинку.

Діставшись таверни Олексій першим ділом спитав про душ. Кортіло змити з себе пил та бруд. Руора тим часом швидко замовила вечерю й домовилася про ночівлю із господарем. Незважаючи на пізню годину гостей у таверні було чимало. Троль спочатку заявив, що вільних номерів немає, але додаткова монета допомогла швидко знайти кімнату, хоч й досі маленьку. Руора погодилася. Це було краще, ніж ночувати просто неба. Вона намагалася не розголошувати свій статус та походження, не вимагала особливих умов. Адже все це могло лише ускладнити їхню мандрівку. Та й дівчина давно звикла до простих умов й не гидувала жити серед селян.

Піднявшись у виділену кімнату вона швидко привела себе до ладу, відвідала купальні й одразу відчула себе бадьорішою.

Олексій повернувся до зали, опустився на диванчик для гостей, влаштувавшись навпроти Руори. В його голові досі дзвеніло від гучної музики. Але стеля та підлога вже хоча б були на своїх місцях.

– Дикі танці. Дикі звичаї, – проговорив він, роблячи ковток дірі, який вже встиг піднести гостям усміхнений господар закладу.

– Мені здалося, тобі сподобалися ці танці, – знизала плечима Руора. – Я намагалася тебе витягнути з того хороводу...

– Справді? – здивовано спитав Олексій. – Не помітив. Я взагалі нічого не помічав на цій площі, крім постійної круговерті танцю. – А чого той троль в кінці хотів? Чому спитав за тебе?

– Я ж тобі казала, що на таких вечорах укладають заручини. Така собі трольська традиція.

– А ми втекли, виходить?... – повільно промовив Олексій. – І що це означає? Ми ж навіть не пара.

– Ну й добре, що втекли. Нема чого там затримуватися. До заручин я точно не готова. Ще й в такий дурний спосіб. – Руорі не хотілося продовжувати цю тему.

– Чекай, а якийсь приз переможцю? Нам нічого не дали...

– Вони не роздають призів. Тільки титул Переможця хороводу. Він накладається на твою ауру, і протягом тижня ти маєш це горде звання.

– І це все? – здивувався Олексій.

– Ну так, – кивнула Руора.

– Скучно. І дуже дивно.

– Чому ж скучно. Ти можеш ходити щотижня на такі заходи й знову виборювати цей титул, – промовила Руора.

– І що кожен раз оголошувати заручини? – не зрозумів Олексій.

– Для вже заручених достатньо просто прийти парою. Це зайве нагадування, що чоловік має обраницю. Люблять тролі похизуватися та порозважатися. Для сімейних пар, до речі, є спеціальні вечори.  

– Ні, з мене досить одного такого танцю, – Олексій зітхнув й поклав до рота останній шматок смаженого м'яса. – Ходімо краще спати, – він уважно подивився на дівчину.

Руора мовчки кивнула. Втома дійсно давалася взнаки. І вона також вже мріяла опинитися в ліжку.

– Так, пішли. Кімнати для відпочинку розташовані на третьому поверсі. Наша в кінці коридору, праворуч.

– Ми спимо в одній кімнаті? – перепитав Олексій.

– На жаль, в них немає більше вільних. Хазяїн й цю неохоче віддав.

– Гаразд, – зітхнув Олексій. – Якось розмістимося.

Кімната виявилася крихітною. Біля стіни стояло вузьке дерев'яне ліжко. А за ним, ближче до вікна, стіл та стілець.

– Це ж одномісний номер, – розчаровано зітхнув Олексій.

– Зачекай, – Руора повела рукою над ліжком й за мить матеріалізувала точну його копію. Місця в кімнаті не залишилося навіть для проходу.

–  Воно ж не зникне посеред ночі?

– Не бійся,– розсміялася Руора. – Ця ілюзія цілком реальна. І спати в ньому буду я, щоб ти дійсно раптом серед ночі не опинився на підлозі. – Дівчина хіхікнула.

– Що ж дякую, – Олексій скочив на своє ліжко та майже миттєво провалився в сон.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍