Читати книгу - "Підкорись мені, дівчинко, Ванда Кей"

Розділ 13

Поліна

Голос нашого класного керівника Неллі Вікторівни змушує нас із Денисом відволіктися від фотосесії. Канікули пішли їй на користь – виглядає посвіжілою і помолоділою. Немов десять років скинула. Помітно, що провела вона їх у спекотних, радше наближених до морських просторів місцях – насичена засмага їй пасує. Починається урочиста лінійка. Класні керівники закликають своїх учнів вишикуватися і дотримуватися тиші.

Озираюся навкруги і бачу море посмішок, квітів. Усі дуже натхнені. Все-таки який це незвичайний день для нас – так хочеться закарбувати його в пам'яті – адже він більше ніколи не повториться.

Директор відкриває урочистий захід.

Ми слухаємо промови почесних гостей, колишніх випускників нашої школи, які стали непересічними особистостями і відіграють важливу роль у житті нашого міста.

Вони говорять щось у мікрофон, а я не можу думки зібрати, все кудись розповзається. Незмінно стоїть перед очима образ Фелікса, наша перша після канікул зустріч, як подивився, що сказав – не вдається мені позбутися настирливих думок.

Лунають гучні оплески.

Присутні не стримують свого захоплення від виступу юних гімнасток, учениць нашої школи, які вже встигли завоювати престижні нагороди на міжнародних змаганнях.

По периметру площі перед нашою школою йде високий, міцний хлопчина із маленькою першокласницею на плечі. Мініатюрна рудоволоса дівчинка з величезними білими бантами дзвенить у дзвіночок, перев'язаний червоним бантом. Вони здійснюють коло пошани, а дзвіночек все дзвонить й дзвонить, оголошуючи подвір'я веселими переливами.

Мене так зворушує ця сцена, що на очах виступають сльози. Хлопець, такий великий і сильний, із широким розмахом плечей, упевнено крокує повз нас і несе на плечі дівчинку, наче вона пухнастик і він її ваги зовсім не відчуває. 

Зворушливе дійство не може не викликати сліз і посмішок присутніх тут батьків, бабусь і дідусів. Увага всіх присутніх прикута до хлопця з симпатичною дівчинкою на його плечі. 

– Ось і настала та хвилина, коли для вас, хлопчики та дівчатка, пролунає перший дзвінок та ваші перші вчителя поведуть вас до класу на перший урок  знань. А для вас, дорогі наші випускники,  дзвенить цей останній у вашому житті шкільний дзвоник, що знаменує початок навчального року. Перед вами знову відчиняються двері рідної альма-матер. Малюкам, які сьогодні вперше сядуть за парти, передають естафету випускники, які наступного року залишать стіни рідної школи, що стала для них назавжди рідною.

Директор закриває урочисту лінійку. Усі класи розходяться по своїх кабінетах.

– Мене також випускник ніс на плечах, коли я вперше йшла в перший клас, – згадую, звертаючись до Дениса, який не відходив від мене весь цей час.

– Здорово. Щастить вам, дівчатам, з малих років носять на руках,– сміється Денис, не відходячи ні на крок.

– Це що, за знайомством тебе влаштували? – здригаюся від несподіванки почути голос Фелікса.

Як він тут опинився? Що він робить серед нас? У нього своя компанія – Лариса, Артур та інші.

– Прибери свої банти дурні, – бурчить хлопець. – Нап'ялила теж ще...

– Тебе сюди не кликали! – хмурюся я.  

– А ти чого сюди приперся? – втручається в діалог Денис.

– Відвали, – крізь зуби цідить йому у відповідь Фелікс. – Тебе забув запитати, мудак!

Я замовкаю, розуміючи, що повітря перестає надходити в легені, – руки Фелікса розгладжують мої розпатлані банти. На кілька секунд мене немов паралізує.

Гарячі пальці, жар яких я відчуваю навіть на відстані, смикають тканину. А його тіло, що нависає наді мною, я розрізняю зовсім близько. Паніка опановує мною і я з силою його відштовхую.

– Що ти бісишся? – вигукує Фелікс, налітаючи від моєї відсічі на Дениса.

Той, не довго думаючи, хапає його за комір піджака. Фелікс не відстає і між ними починається метушня. Сили рівнозначні, – обидва хлопці фізично розвинені й в одній ваговій категорії.

Тільки от, що стало причиною бійки? І хто з них виявиться розумнішим, і поставить крапку в конфлікті?

– Припиніть, не вистачало в перший день навчання влаштувати бійку в школі, – на виручку поспішає Неллі Вікторівна. – Що ми з'ясовуємо? Хто сильніший? Хто розумніший? – вона ледве втримує оберемок квітів. 

Я відчуваю, як боляче б'є по ребрах оскаженіле серце та як червоними стають мої щоки.

– Він перший почав, – Фелікс починає виправдовуватися, заправляючи сорочку в штани.

– Павленку, ти не зраджуєш своїй звичці. Батько не встиг ще виїхати, а ти вже бешкетуєш, – починає вона вичитувати Фелікса, не отримавши відповіді на своє запитання і не розібравшись, хто ж справді винен чи першим почав. 

За Феліксом конкретно закріплено звання порушника шкільного спокою.

– Всі йдемо до кабінетту! – показуючи рукою в напрямку нашого кабінету командує Неллі Вікторівна. – У нас сьогодні незвичайна класна година та вирішення різних організаційних питань.

Під проводом класного керівника ми гуртом підтягуємося до нашого класу.

– Ай! – зойкаю я від короткочасного, але несподіваного спалаху болю.

Хтось абсолютно нахабно, безсовісно смикає мене за косу.

У повному шоці я обертаюся, і з підозрою оглядаю тих, хто позаду. Хто ж цей дурень, що застряг у дитинстві? Претендентів не спостерігається або той, хто це зробив, ганебно втік? 

Тут з'являється Фелікс із абсолютно байдужим, похмурим обличчям. Він підкреслено не дивиться на мене, немов я порожнє місце.

Я дивуюся. Волосся все ще ниє від болю, а мені стає ясно, що це міг зробити тільки він.

І щойно я про це думаю, як у шлунку щось тьохкає. Навіть мої брови мимоволі лізуть нагору, а губи розтягуються в усмішці – мені самій стає смішно від такої дурної здогадки.

– Поллі, ти не забула, у нас сьогодні похід у кіно? – захекавшись, наздоганяє мене Денис.

– Е-е... – не знаю, яку вибрати відповідь. Йти з ним на побачення в мене бажання так і не з'явилося. – Деню... Ти вибач, але я не зможу піти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍