Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Життя з Алісою поза дзеркалом, Богдан Миколайович Бойчук

Читати книгу - "Життя з Алісою поза дзеркалом, Богдан Миколайович Бойчук"

73
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 26
Перейти на сторінку:
того, подружнє життя буде більш плановане, і її нареченому, тобто майбутньому чоловікові, тяжче буде ловити її в усяких екстра-курикулярних збоченнях. І в цьому вона мала повну рацію. Я навіть почав плекати надію, що вона знаходитиме також час і на філософські сесії зі мною.

Розповідаючи про цю трагічну подію, дівчина лежала на мені й ридала. Це поставило мене в незручну позицію: я не міг по-людськи розлютитися на неї й дати вихід своєму болю. А мусив, натомість, вдаватися до філософського розмислу, що, мовляв, найбільшим дефектом буття людини є те, що все у ньому має кінець.

Отже, через нерозважне рішення нареченого дівчини, ми мали з нею тільки тиждень спільного життя. Я був у розпуці. Не уявляв життя без дівчини. Хотів запропонувати їй свою руку, але, на жаль, я ту руку необдумано віддав давніше Гільді.

Отже, упродовж цілого тижня дівчина не відвідувала лекцій, а я не ходив до корчми. Ми увесь час кохалися, плакали над своєю долею, знов кохалися, знов плакали. А в суботу дівчина одягнула дорогу білу сукню, яку я їй справив, і я повів її до церкви, виконуючи функції батька.

Все це вийшло мені на добре, бо дівчина, з вдячносте, до кінця життя забігала до мого ліжка. Вона не мусила приховувати цього від свого чоловіка, бо всяка, найгірша навіть, дочка повинна відвідувати свого самотнього батька.

19. Як жінки перетворили мене на мотовило

Я переживав найтяжчі часи у своєму житті. Відколи моя дівчина вийшла заміж, дні мої спорожниш, і я не знав, що з ними робити, чим їх заповнити. Саме тепер мені дуже потрібна була Гільда. Та, на превелике горе, саме тепер Гільда була в розквіті слави. До неї горнулися купці, бюргери, промисловці, аристократи, м'ясники, урядовці, актори, політики і навіть поети. Правда, Гільда мала вроджене відчуття культури і від поетів не брала грошей. Приймала їх «для душі», як любила висловлюватися. Не приймала тільки мене.

Хоч це останнє твердження потребує уточнення. Гільда різко змінила графік: протягом тижня приймала тепер «найдорожчих» (їй, просто, треба було більше днів у тижні для них), а мене приймала в неділі і свята. Іншими словами, я став її парадним клієнтом із вищим статусом від «найдорожчих». Як би там не було, вона все-таки, своєрідно любила мене і шанувала. А зустрічі неділями і святами мали бути особливою честю для мене.

Щодо чести — маю серйозні сумніви й застереження. Але, якщо йдеться про задоволення, яким Гільда обдаровувала мене неділями…Богдан Бойчук. Три романи

Життя з Алісою поза дзеркалом

і святами, то ніщо не могло перевершити його. Навіть моя дівчина не могла дорівняти Гільді в мистецтві кохання, вона побивала її тільки молодістю і свіжістю.

Отже, я приходив до Гільди в неділю ранком. Вона вдягала мене в білу накрохмалену сорочку з білим метеликом, чорний смокінг, чорний циліндр на голову та тростинову паличку в руку. У такому виряді я виглядав, як мотовило. Вона ж вдягала найновішої моди довгу шовкову сукню й елегантний капелюшок.

Виряджені в такий дивовижний спосіб, ми парадували через ціле містечко до костела. Звичайно, було кілька костелів ближче на нашого будинку, але не в костелах справа, а в дорозі. Гільда була особливо горда й задоволена нашою прогулянкою через ціле містечко. Хоч раз на тиждень вона почувалася гранд-дамою, ледь не баронесою. Особливо радували її заздрісні погляди жінок.

Після меси Гільда брала мене до одного з найкращих ресторанів. Ця частина процедури виповняла мене радістю і гордістю. Бо, після жінок, моєю найбільшою пристрастю була вишукана кулінарія. На закуску я любив замовляти слимачки в соусі, жаб'ячі ніжки або білі грибки в сметанці. Як головну страву вибирав креветки (з зеленим перцем або скампі), телятину (оссо буко), феттучіне з крабами, сірлон стейк, лосоця в часниковому соусі, віденські шніцелі, котлети з крабів та приправлені свинячі ніжки. Не згадую вже таких особливо приготованих страв, як качки, куропатки, баранина, шинка, раки — на згадку про яких слинка тече.

Коли ми надвечір поверталися додому, негайно роздягалися й падали в ліжко. Гільда, після такого особливого для неї дня, дякувала мені в найвищому стилі кохання. Вона попадала в транс сексуальних винахідливостей, яких не могла вичерпати до світанку. 1 коли я нарешті засинав на годинку, то дякував Господу Богу за те, що не спустив упродовж ночі духа, а Гільді за те, що обмежила наші зустрічі до одного дня в тижні. А то я ледве чи ходив би сьогодні по світі.

Вряди-годи до мене забігала дівчина. Особливо тоді, коли їй треба було щось купити. Спершу ми згадували часи нашої молодости, тобто наше кохання під кущем на пляжі, тоді зітхали (це реально), нарікаючи на нашу долю, а тоді тяжко плакали й ридали (це метафорно) і йшли до ліжка. Ця частина процедури називалася «суплікацією», або «проханням».

Після того ми йшли до крамниці й купували всякі вибагливі речі для дівчини — чи то сукенку, чи костюмчик, чи черевички, а то й браслеток чи золотий ланцюжок на шию. Що не кажіть, але кохання дороге.

Повернувшися, ми знову роздягалися і йшли до ліжка. Ця частина церемонії називалася «осанною» або «подякою».

Іншими словами, я був задоволений тільки миттєво — з Гільдою неділями і з дівчиною підчас рідкісних відвідин. А між тим віяла порожнеча і махала мною, мов мотовилом, між Гільдою і дівчиною.

20. Немає гіршого за життєві компроміси

Неділі з Гільдою були творами мистецтва, шедеврами. Щодо цього не було ніяких питань. Та питанням було: що мені робити понеділками, вівторками, середами, четвергами, п'ятницями і суботами? Дівчина забігала лише подеколи, і це нічого суттєво не міняло. Не міг я цілими днями сидіти в корчмі. Мені взагалі нецікаво було ходити до корчми. Бо мої компаньйони вичерпалися і нічого нового не вносили в наші філософські диспути. Просто стали нудні. Але й не цікавіше було сидіти вдома і гризти нігті. Мої думки все частіше наверталися до Аліси. Та від того вечора, коли вона образилася на мене за трахання дівчини в лазничці, прямо їй перед очима, — ніколи більше не появлялася в дзеркалі. Вона хоч і була надто темпераментна й загониста, та все ж таки з нею було б цікавіше, ніж з самим собою. Але я не знав способу, як викликати її назад у дзеркало. Бо навіть розмови з нею в дзеркалі були барвистіші, аніж оце посіріле існування. Я не йшов би

1 ... 22 23 24 ... 26
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Життя з Алісою поза дзеркалом, Богдан Миколайович Бойчук», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Життя з Алісою поза дзеркалом, Богдан Миколайович Бойчук"