Читати книгу - "Його святість Кафі, Містер Фас"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Нічого, хотіла підтримати розмову. – деякий час дивилась мені в обличчя, - Все піду спати, прошу вас теж іти. Зранку овочами станете. – бубонівши обернулась.
- Ти ніби мене боїшся. Наче можу зробити щось жахливе! – Бачить мій погляд коли щось питаю, хоча я з нею рідко розмовляю, і розмовами це не назвеш, зразу ховається або переводить тему.
- Я сплю.
- Кафі я схожий на покидька?
- Ні.
- Ось бачиш навіть твій святий не бачить це в мені. – Дівчина промовчала. – Гаразд піду спати, хоча не знаю як тут вже заснути. Ти друже теж не засиджуйся, тебе нести не буду.
- Добре. – по доброму відказав.
- Ніби прокажений, - подумки. Плед за гарячий.
Наступні два дні на нашому шляху не зустрілись поселення, зрідка люди з возами. Все що ми бачили це дерева, траву, суницю. Продукти скінчились.
Ми залишились перепочити під деревами. Побачив салат і дику капусту. Бідна вечеря вийде.
Наступний головний пункт призначення це місто Колен. Кажуть з нього багато нових винаходів походять.
Тим часом Урсула
- О вітаю пане Піт, вибачте що так довго чекали. – Урсула забігла в кабінет де колись сидів Денсей.
- Та нічого, розумію.
- Перейду зразу до справ, купа всього треба зробити. Так ось, хочу щоб ви зайнялись найважливішими документами з будівниками, а то я в цьому геть не розуміюсь. – поставила сумочку на стіл. Одягнена у помаранчеву сукню.
- Почекай дитино, а в іншому? - округлив очі
- В іншому мене пан Денсей встиг навчити.
- Не думав що ти настільки відповідальна. У такому юному віці.
- У мене п’ять братів і сестер. – нахилила голову, - є досвід. Так що, допоможете?
- Звісно, але стривай… - вирішив зменшити швидкість дівчини, - Ти не найняла заміну собі?
- В якому сенсі? – Здивувалась руда кирівниця.
- На рецепцію. – пояснив Піт.
- А… та ні, поки справляюсь. – Відмахнулась вирішивши ставати вставати.
- Чому? Ти так довго не зможеш, тобі треба заміна щоб на рецепції постійно хтось був.
- Богдана ставлю коли треба відлучитись. – дівчина геть не розуміла ходу думок Піта.
- У нього є своя робота. – Намагався донести думку.
- Ну тоді йому зарплату підніму. Так все цілую, дякою за допомогу. Мені треба бігти в ресторан, за обідом.
- Подумай про це! – Вигукнув у слід. Урсула кулею вилетіла із кабінету.
- Ох молода, дурна… - похитав головою.
В такій біганині Урсула провела тиждень. Настав день коли вона зрозуміла слова Піта.
- Так Молі, Полі і Анно. Йдемо. Це наш останній похід в цю дупу світу, дякою небесам. – підняла руки до неба.
- Я Полі, а це Молі. – перезирнулась із напарницями.
- Урсуло схоже тобі треба все таки заміну на рецепції.
- ОЙ господи. – схопилась рукою за голову. Скривилась. – Так ходімо Полі Молі та Анно. Гаразд визнаю! – розмахалась руками, - треба так треба, знайду. Зараз бігом, ще не вистачало його претензії чути що ми його комору під назвою ресторан забили.
У вечері після ще дня на ногах, то дути сходи то сюди, то хтось скаржиться на сухі квіти. Дівчина розтяглась на ліжку, розкинула руки. Пробубоніла:
- Ні, навіть якщо це декілька місяців то я з глузду з’їду! Треба шукати заміну. Плакали мої грошики… - Опустила губи до низу.
Думала, думала Урсула де знайти ту заміну, коли одною ногою була в царстві снів у голову скочила ідея.
Урсула миттю піднялась чим настрашила і того перелякану сестру від грози, вилетіла до сусідньої кімнати. В нійспав Олег, у кімнаті він був сам відміно від інших.
- Олег! – увірвалась до кімнати хлопця. Той підскочив від несподіванки схопився на край ковдри рукою.
- Господи, що сталось??? Пожежа? Хтось ломиться?? – Почав сипати припущення.
- Ні! – Відмахнулась, слідом за сестрою влетіла Дуся. – Будеш метрол… тедор… Короче! Будеш в готелі замість мене в холі?
Переляканий брат із сестрою полегшено зітхнули, Дуся сперлась на одвірок.
- Налякала. Хто із Томом, Сонею і Лілі буде сидіти? – поправила піжаму.
- Соні дванадцять, не пропаде. – Урсула сіла на ліжко коло брата. – Взагалі навіщо з ними сидіти? Якщо можна взяти із собою.
- Дітей, у готель? – підняла брови Дуся.
- Так? Ми ж хочем щось відкрити, ось нехай навчаються комунікувати з людьми. Тим більше коло готелю завжди ходять якісь хлопці, ось і будуть мати із ким час вбивати.
- А ти впевнена що я підходжу? Чому не хтось інший? – прищурив брови Олег.
- Ну дивись, Дуся зі мною погодиться ти дипломат, красивий: це наші малі спокусниці підтвердять. Що саме головне не конфліктний!
- І не стресо стійкий. – Розбив вогняну розмову Урсули.
- Ну в таких ситуаціях просто кличеш мене. Ну по друге… зарплата моя буде в сім’ї.
- Ну... – Завагалась Дуся.
- Бачу змовників. Гаразд. – почухав щось під ковдрою. – Не буду чути тих мужлаїв що постійно кажуть що я баба. – скривився.
- Та не слухай ти їх, Самі краще горили.
- Знаю. – зависла довга гробова пауза. – Ще щось?
- Завтра йдем разом на роботу. – Усміхнулась на останок. – колега.
- Урсуло, не можу зрозуміти ти дуже розумна чи дурна? – Риторично запитала Дуся.
- Я Геніальна. – задерла голову.
- Геніальна наша. Ходи. – засміялась, почухала сестрі волосся.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Його святість Кафі, Містер Фас», після закриття браузера.