Читати книгу - "Під моїм (палким) наглядом , Ксандер Демір"

- Аго-ов! – гучно крикнув Дем’ян, немов так і хотів, аби я звернула усю увагу на нього. Однак у моєму полі зору була лише величезна купа людей, що була повсюди, не залишаючи вільного місця на піску. – Ви мене взагалі чули?

- Дем’яне, у тебе часом немає суперсили, щоб знайти вільний квадратик два на два, аби постелити там наше покривало, чи принаймні рушник?

- На жаль, ні, - байдуже відповів він.

- Тоді, - я повернулась до нього, посміхаючись. – Тоді вірю в тебе! Ти маєш її знайти у собі!

І в нього дійсно це вийшло. Майже через дві хвилини Дем’ян просто таки знайшов нам вільне місце. Можливо у хлопця дійсно є суперсила. Хоча, напевно, це просто те, що він дав декілька купюр якимсь підліткам, аби ті зникнули зі свого місця. Утім, у нього вдалось.

На вулиці була така спека, що я мало не згоріла, все ще перебуваючи у цій сукні. Вона хоч і була короткою, але мені дуже кортіло вже піти купатись! Тому я швидко звільнилась з кайданів цупкої тканини, а потім намазалась кремом від засмаги.

Дем’ян же сидів, як сидів вже декілька хвилин, поки ми тут. На ньому були пляжні шорти-плавки, синього кольору у крихітні кактуси, та вільна біла сорочка з коротким рукавом, що майже просвічувала усі його м’язисті плечі, спину та цей просто таки ідеальний прес!

- Чому ви так витріщаєтесь на мене? – запитав він, повільно перевівши на мене погляд.

- Тобі краще зняти окуляри, адже навряд чи загар у формі окулярів на носі це стильно та модно, - я обережно підсунулась та нахилилась до нього, ледве доторкаючись своїми нігтями його щік. Я не швидко зняла з нього його чорні окуляри, намагаючись запам’ятати його темні очі, немов чорний шоколад. – Так краще.

Я посміхнулась та сіла, як сиділа раніше до цього. Схоже, його зовсім не бентежили мої дії. Навпаки я також помітила його проникливий погляд на собі.

- Ходімо купатись? - запропонувала я та швидко піднялась на ноги. Проте мій охоронець взагалі не спішив.

- Йдіть, я поки побуду тут.

- Чому? – я склала руки у боки, вдивляючись у його очі, що просто-таки пожирали мене. Його очі обережно спускалися вниз по моєму тілу, і я дійсно почувала себе оголеною поруч з ним.

- Я буду стежити за речами, - спокійним тоном промовив він. Його дійсно не хвилювало те, що я бачила як він їсть мене своїми гіркими очима?

- Їх ніхто не поцупить! – крикнула я, обурюючись. – А ось мене можуть!

- Пф, - брюнет розсміявся, хитаючи головою. – Що ви таке кажете?

- Так-так, - впевнено сказала я. – Он ті чоловіки, що купаються якомога далі від усіх.

Я вказала на дивних чоловіків, що стояли по пояс у морі. Їхні погляди ловили усіх дівчат на цьому пляжі, і вони просто-таки кричали їм щось у слід.

- Противні!

- Гара-азд, - проскиглив Дем’ян, піднімаючись. – Я буду з вами поруч, Амелія Максимівна.

Він швидко звільнився від своєї сорочки та посміхнувся, кидаючи у мене свій вбивчий погляд. Я ледве стримувала себе, аби не глянути на його прес та на його, немов сталеві, груди та м’язи.

- Ходімо купатись, так? – Козак підштовхнув мене, і я різко повернулась обличчям до моря, намагаючись сповільнити своє дихання.

- Сьогодні море тепленьке, - зауважив Дем’ян, роблячи перші кроки у воді.

- Так, набагато.

- Я помітив, ви любите купатись у ранковому морі, - я повільно повернулась до нього, проте він продовжував дивитися попереду себе. – І як вас не лякає ця холодна вода?

- Я звикла до такого, - я посміхнулась. Раніше він казав, що я взагалі йому не цікава, хоча він помічає усе, що можливо та ні.

- Ви багато до чого звикли, але навіщо? – він повернувся до мене, продовжуючи крокувати до більшої глибини. Хоч вода вже була й по пояс. – Хіба краще не звикати до того, що взагалі не приносить щастя?

- Холодна вода – бадьорить.

- Так, але я про ваших подруг, про ваш стиль життя, про вас з батьком, - він тяжко видихнув, піднявши очі до сонця. – Час пірнати!

Він посміхнувся та швидко пішов під воду, відпливаючи від мене на декілька метрів. Я також посміхнулась, провівши його своїм поглядом, а потім впіймавши його постать серед невеликих хвиль. Вода стікала по його густому темному волоссі, бороді, та по всьому тілу загалом.

- Амеліє, ви так і будете стояти немов вкопана? – запитав він, а потім махнув рукою, запрошуючи до себе. – Чи вам так подобається витріщатись на моє тіло?