Читати книгу - "Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз"

— Вибачте, — я прочистив горло, — я дещо маю для вас.

Я дістав з шухляди свого столу конверт з фотографіями. Так, я ж не ідіот, щоб робити лише одні екземпляри. Я взагалі не планував псувати життя Павлу. Він мені навіть подобається. Але ці двоє… Особливо Остап, який так яро переконував мене, що я не зроблю того, що мені не вигідно. І Тереза, яка так сильно підтримує його. Яка не змогла протриматися так мало часу, щоб не наробити неприємностей. Хоча батько застерігав її. Думаю, Павло теж. Вони вирішили випробувати мене і самі ж поплатяться за це. Але перед Павлом буду винен зовсім не я.

— Що це? — Бо скептично глянув на конверт.

— О, це… це дещо повʼязане з донькою та зятем Лідковського. Але будь ласка, відкрийте це вже перед самою зустріччю. Так буде краще.

— Ти хитрий лис, Хаскі, — він задоволено посміхнувся, — мені це подобається.

Ми попрощалися і я гепнув назад у своє крісло. Не знаю, що чекатиме цю сімейку далі. Але я не сподівався, що Тереза через стільки років могла й далі кохати того Остапа. Він ніколи мені не подобався і дуже яскраво було видно, що в них з Єгором різні мами. Бо брати були абсолютно різні. Остап нікчема і завжди таким був. А для Терези зʼявився такий чудовий шанс в обличчі Павла. Для неї він би став ідеальним чоловіком. Та вона вирішила підставити і його, і свого батька, звʼязавшись з цим недоумком. І вона навіть не думала про обережність. Що ж, я лише показав кожному їхні справжні обличчя. І кожному хай буде соромно. Звісно ж, тільки не мені. 
Серед ночі я важко прокинувся від того, що дзвонив телефон. Я був готовий убити будь-кого, хто вирішив потривожити мене. Але коли побачив на екрані імʼя тітки, то різко прокинувся та випрямився. Я чудово усвідомлював, які новини ніколи не можуть почекати до ранку… 
На похороні Семена Анатолійовича було дуже багато людей. Це і не дивно, адже він був хорошою людиною та успішним бізнесменом. Тітка та Тереза були просто у відчаї, я лише побажав їм співчуття і все. Розмови про вічне точно були нікому не потрібні. Павло стояв поодаль від всіх і ні з ким не розмовляв. Отже… щось таки сталося. Але Бо Жак теж тут був. Все це для мене було дуже дивним, але сьогодні був точно не той день, коли варто роздумувати про це все. 
Додому я повернувся пригніченим. Адже Семен Анатолійович був мені практично як другий батько, хороший партнер, гарна людина. І ця втрата відбилась навіть на мені. Хотілося на якийсь час забутися, тому я вимкнув звук на телефоні, щоб ніхто не турбував мене. Здається навіть задрімав. І десь за декілька годин я підірвався від того, що хтось просто лупить мої вхідні двері.

— Що за…— я відчинив двері, але тут же отримав від Терези неймовірного ляпаса.

— Ти чудовисько! — крикнула вона.

— О…— я порухав щелепою, бо удар був доволі сильний — здається хтось щойно розлучився.

— Як ти міг? Як. Ти. Міг!?

— Чого ти верещиш, — я розізлився, — заходь, — взявши Терезу за плече, я практично затягнув її всередину.

— Захаре, ти…просто…— вона майже пихтіла від люті, — ти від цього задоволення отримуєш, так? Я іншого пояснення знайти не можу!!! Що тобі зробив Павло? Для чого ти знищив все, до чого він так довго йшов!?

— Він лише жертва, — я дістав та підпалив сигару, — і мені теж його дуже шкода. Але це все завдяки твоєму дружку.

— До чого тут знову Остап? — Тереза закотила очі.

— Він просто дратує мене, ось і все. Хай вчиться тримати язик за зубами. Він от вчора вранці сказав, що я цього не зроблю, точніше, що він ЗНАЄ, що я не зроблю. А я вирішив вчинити… інакше. Взагалі-то, ти б мала мені дякувати. Тепер вам не треба ховатися. Все класно.

— Знаєш, Захаре… я не можу повірити, що ти перетворився на такого покидька. Колись ми з тобою були найкращими друзями, а тепер я тебе й знати не хочу. Я могла б пробачити тобі багато. Але те, що ти сьогодні не дав мені побути в скорботі за батьком… це я запамʼятаю назавжди.

— Вибач, я ж не знав, що Семен Анатолійович помре саме сьогодні вночі. Твій батько був моїм хорошим партнером. І мені теж боляче, — я затягнувся і випустив дим. Чергове нагадування про його смерть засмутило мене. 

— Тобі не може бути боляче, — Тереза з огидою глянула на мене і пройшла до дверей, — бо в тебе нема ні душі, ні серця.

— Залиш ці емоційні метафори для когось іншого, — я посміхнувся, бо це звучало дуже по-дурному, — думаю, це більше оцінить Остап. 
Тереза розлючено глянула на мене і швидко вийшла геть з мого дому. Я залишився стояти та дивитись на двері. Затягнув дим з сигари. Так, не дуже приємно. Але це не я був на тих фото. Не я не зміг приховати свої секрети. Тому їй варто злитися лише на саму себе. 
Наступного дня на роботі до мене підійшов Єгор і сказав, що він більше не може в мене працювати. Що йому треба поїхати на невизначений час. Я витріщився на нього, бо це взагалі не входило в мої плани. Але я бачив його пригнічений стан та й взагалі останнім часом Єгор був дуже дивний. Тому я відпустив його. Нехай. А потім в черговий раз викликав до себе Євгена.

— Що там по нашій історії з Ігорем? — я постукав пальцями одними до одних.

— Моя людина проникала до нього в дім. Знайшли там пістолет, набої та декілька кинжалів.

— Ого, — я присвиснув, — оце тобі і простачок.

— Що ви накажете робити далі?

— Ти вже підшив до нього якісь справи? Заборгованості?

— Так, ми майже закінчили. Він буде винен вам декілька мільйонів. Ну, він наче їх вкраде у вас. Потім деякі історії з наркотиками і ще дещо.

— Прекрасно. Але не поспішайте. Розтягніть це десь на пів року…рік. Але так, щоб все було натурально. Давайте йому якісь папери, пакети з ніби-то наркотиками. Ну коротше, вчити мені тебе не потрібно.

— Так. Я все зрозумів.

— А потім той його пістолет треба буде викрасти.

— Для чого? — Євген нахмурився.

— Є в мене одна ідея…