Читати книгу - "Зачароване життя"

— А чому ти була роздягнена? — запитав Кет, марно перебираючи спідню білизну Ґвендолен.

— Минулої ночі було досить спекотно, — сказала Джанет. — Тому й роздяглася. Отож я блукала замком, намагаючись збагнути, куди мене занесло? А коли зайшла у цю казкову кімнату, то вирішила, що мене перетворили на принцесу. На ліжку лежала нічна сорочка, і я її накинула на себе.

— Але ж ти її одягла задом наперед, — сказав Кет.

Джанет якраз переглядала речі, що стояли на полиці над каміном. Вона зупинилася й почала пильно вдивлятися у стрічки на нічній сорочці.

— Серйозно? О, я напевне, помилюся іще не один раз. Тільки глянь на цей вишуканий гардероб! Треба покопирсатися у її шафі. Отож я знову вийшла у довгий зелений коридор, але від страху мене почало трясти і нудити. Тому, довго не думаючи, я швиденько повернулася до ліжка й лягла спати. Мені так хотілося вірити, що це все був лише поганий сон. Але натомість з’явився ти. Знайшов що-небудь?

— Ні, — сказав Кет. — Але ще залишилася її коробка.

— Мабуть, те, що ми шукаємо, там, — сказала Джанет.

Вони присіли навпочіпки й відкрили коробку. Речей всередині було небагато. Кет знав, що Ґвендолен мала звичку брати з собою усе необхідне. Отже, тут лежали дві книжки з основ магії: «Елементарні закляття» та «Магія для початківців» і кілька листків приміток, написані широким, круглим почерком Ґвендолен.

— У неї почерк достоту як мій. Чому вона не взяла зі собою ці книжки?

— Напевне, вони для початківців, а вона вже досягла високого рівня у вивченні магії.

Вона відсунула книжки та записи вбік, і з них випала червона книжечка зі сірниками. Джанет підняла її, відкрила й побачила, що половина сірників уже спалені, хоча навіть не були витягнуті з книжечки.

— Щось мені підказує, що тут якесь закляття, — сказала вона. — А що це за листи?

— Напевне, це любовні листи моїх батьків, — сказав Кет.

Заадресовані листи досі лежали в конвертах з марками. Джанет вмостилася на килимі, поклала їх перед собою і почала переглядати.

— Ці чорні марки вартістю одне пенні кожна. На кожній із них зображено обличчя якогось чоловіка, схожого на короля. Хто зараз править країною?

— Карл Сьомий, — відповів Кет.

— А хіба не Георг? — запитала Джанет.

Та піднявши голову, зустрілася зі здивованим поглядом Кета, й знову втупилася у листи.

— Я бачу, твої батьки обоє мали прізвище Чант. Чи не були вони двоюрідними сестрою та братом, от як мої батьки? Моя бабуся була проти їхнього одруження, адже довкола говорили, що такі шлюби нещасливі.

— Я не знаю… Еееее… Можливо… Принаймні вони були вельми схожі між собою, — сказав Кет і ще більше відчув свою самотність.

Джанет також було самотньо. Вона запхнула крихітну книжечку з дев’ятьма сірниками під рожеву стрічку, якою були акуратно перев’язані листи, адресовані Керолайн Чант (як і Гвендолен, вона любила чистоту і порядок), і сказала:

— Обидві високі й світловолосі, з блакитним очима. Мою маму також звуть Керолайн. Кете, я, здається, починаю дещо розуміти. Ну ж бо, Ґвендолен, підкажи нам, де шукати.

Сказавши це, Джанет висипала на килим увесь вміст коробки Ґвендолен: теки, папери, письмове приладдя, стиральні гумки і сумку з написом: «Сувенір із Блекпула». На дні скриньки був схований рожевий аркуш паперу, списаний каліграфічним почерком Ґвендолен.

— Я знала, що знайду щось, — радісно крикнула Джанет, витріщившись на списаний листок. — Так я й думала! Вона така ж потайна, як і я!

Вона поклала лист на килим, щоб і Кет зміг прочитати написане. Ґвендолен писала:

«Дорога моя Заміно, я змушена покинути це жахливе місце. Ніхто мене тут не розуміє. Ніхто не помічає мого таланту. Ти незабаром це зрозумієш, бо позаяк маєш бути моєю точною копією, отож будеш і відьмою. Вони не знали про всі мої можливості, бо я добре приховувала їх. Якось мені стало відомо, як можна переселитися в інший світ, і я туди втекла у пошуках кращого життя. Я знаю, що буду там королевою, як мені колись напророчили. Існують сотні інших світів, одні кращі за інші. Вони утворюються тоді, коли відбувається якась велика історична подія, грандіозна битва або землетрус, в результаті яких можуть виникнути дві інші речі. Хоч вони виникають одночасно, проте існувати разом не можуть, тому світ розколюється на два світи, які опісля стають іншими. Я знаю, що у різних світах існують інші Ґвендолен. Одна з них прийде сюди, коли я піду, бо тут утвориться пустота, яка затягне її. Проте не журися, моя люба Заміно, якщо твої батьки ще живі. Якась інша Ґвендолен прийде і на твоє місце, щоб стати тобою. Адже ми всі дуже розумні. Вірю, що ти зможеш перетворити життя Крестомансі на пекло, а я тобі буду дуже вдячна за це.

P. S. Твоя люба Ґвендолен.

P.P. S. Спали це.

Скажи Кетові, мені дуже прикро, але йому доведеться виконувати все, що накаже йому містер Нострам».

Прочитавши це, Кет безвільно опустився на килим поруч із Джанет. Він зрозумів, що вже ніколи не побачить Ґвендолен. Схоже, йому тепер доведеться назавжди бути з її заміною. Коли ти знаєш людину так, як Кет знав Ґвендолен, то навіть найточніша копія не зможе її замінити. По-перше, Джанет не чарівниця. По-друге, у неї зовсім інший вираз обличчя. Та й Ґвендолен ні за що на світі не дозволила б, щоб її отак перекинули в інший світ. Джанет була більше схожа на нього — спокійна, тиха й врівноважена.

— Цікаво, як мама й тато сприймуть мою заміну? — сказала, вона й усміхнулася крізь сльози. Та наступної миті опанувала себе і запитала: — Ти не заперечуватимеш, якщо я не спалюватиму цього листа? Це єдиний доказ, що я не схибнута дівчина Ґвендолен, яка вирішила, що вона — Джанет Чант. Можна мені заховати цього листа?

— Цей лист належить тобі, — сказав Кет.

— І твоїй сестрі, — сказала Джанет. — Нехай Бог благословить її маленьку, солоденьку, брехливу душу! Не ображайся на мене, Кете. Я захоплююся нею! Вона вміє широко мислити. Тобі також слід захоплюватися нею. Ану, подивимося, чи у кімнаті твоєї сестрички знайдеться добрий сховок для мого листа. Мені буде спокійніше, якщо вона його не знайде.

Джанет, не випускаючи листа з рук, стрибнула до позолоченого туалетного столика, ухопилася за дзеркало у важкій золотій рамі й покрутила його. «Ґвендолен би так ніколи не стрибнула», — подумки відзначив Кет, схопився на рівні ноги й подався за нею. На зворотному боці дзеркала була фанера. Джанет нігтями підважила її та вийняла з рами.

— Я так завжди роблю вдома зі своїм дзеркалом, — пояснила дівчина. — Це добра схованка. Єдине місце, про яке мої батьки навіть не здогадуються. Мама й тато у мене чудові, але надто цікаві. Мабуть, це тому, що я — єдина дитина. А мені подобається мати таємниці. Я пишу собі оповідки, а вони неодмінно хочуть їх прочитати. Кете, поглянь, ось тут якісь пурпурові плями, як у далматинців.

Вона показала Кету знаки, намальовані на червоній поверхні скла.

— Думаю, це знаки кабали, — припустив Кет. — Закляття.

— Можливо, вона про це також здогадалася, — підтвердила Джанет. — Гадаю, мати двійника — справжнісіньке пекло. Ми однаково мислимо і робимо все однаково.

З цими словами вона притиснула лист Ґвендолен до задньої сторони