Читати книгу - "Попіл і Світло, Кіра Найт"

Глава 14. Сніданок

Кіра

Поки Азраель готував сніданок - я порпалась у своїх речах, доки нарешті не знайшла ноутбук. Сівши на дивані, я почала швидко оновлювати інформацію. 

Після активування Світоча Кіцуне я знову відчула видіння, як було у Гідр, але все було змазано, якось далеко. У видінні я стояла в натовпі людей, які чогось завзято чекали, перешіптувалися. Я намагалась оглянути себе, але не могла відвести погляду від білого каменю в центрі кімнати. Ми стояли чи то в печері, чи то в склепі, напівколом перед постаментом, а над нами височіла куполом скляна стеля. Я дивилась ледь ледь поверх інших людей, що наштовхувало мене на думку, що дивилася я не своїми очима, а когось з цих очікуючих. Через якийсь час після очікування - на постамент з віддалених від нас дверей вийшли люди в балахонах. Хтось був у червоно-чорних, хтось у біло-золотих. З ними на постамент вийшла дівчина. Її обличчя було приховано маскою, тіло закрито білою накидкою з капюшоном, через який неможливо було прогледіти ні волосся, ні хоч клаптика шкіри. Один з людей в балахонах почав довгу занудну промову, а я перевела зацікавлений погляд з каменю до дівчини. Несподівано наші погляди зустрілися і я помітила як її очі спалахнули вогнем, і майже фізично відчула як спалахнули і мої очі. За мить дівчина впала в безсвідомість, навколо зчинився галас і видіння розвіялося. 

Я не стала розповідати про це Рексару, лиш зробила нотатки на особистому сервері в Йенардині. Тож поки мої хлопці шукали найманців, зачищали работорговців і виїзжали на завдання - я старалась при будь якій зручній можливості перевіряти інші стежки Первородних та шукала Світочі. Я ні з чим це не сплутала б - той білий камінь точно був Світочем, але залишалося загадкою - чиїм? 

— Сніданок готовий! - Ел визирнув до мене. - Ти зайнята? 

Я подивилася на хлопця. Що ж, Рексар приїде через декілька днів і в мене є час розлабитися. Я мило посміхнулася. 

— Ні, закінчувала справи. - я закрила ноутбук і встала з дивану, принюхуючись. - Чорт, як смачно пахне! 

Пройшовши в їдальню, ми сіли за стіл і прийнялись снідати. 

— І як дорого ти коштуєш? - несподівано запитав хлопець за кілька хвилин.

— Ммм.. - я шоковано замерла, а потім мої вуста розтягнулися в глузливій посмішці. - Задорого для тебе, милий. Ти мене утримувати не потягнеш. 

— Чорт, ну їсиш ти не багато.. - він розсміявся. - Я мав на увазі як найманка. Скільки коштують твої послуги? 

— В залежності від замовлення. - ухильно відповіла я.

— А скільки заплатили тим найманцям з провулку за твою смерть? - продовжував допитуватись хлопець, уважно слідкуючи за мною. 

— Це було не замовлення, а зведення рахунків. Ми зірвали їх останнє замовлення. - я тихо засміялася. 

— Ми? - перепитав Ел. 

— Так, я і моя команда. - я потиснула плечима. 

— Хм.. Це від них ти відпочиваєш тут, так? 

— Так, в тому числі.. - я сумно посміхнулася і відставила порожню тарілку. - Не знаю як ти, а я хочу гуляти. 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍