Читати книгу - "Попіл і Світло, Кіра Найт"

Глава 15. Костюми

Несподівано Азраелю подзвонили і він встав зза столу. 

— Слухаю! - серйозно сказав чоловік. - Гм.. О котрій? - він озирнувся на мене, потім подивився на годинник на руці. - Чудово. Ми будемо. - відповів він і поклав слухавку, після чого знову підійшов до мене. - Буде тобі гуляти, вдягни щось зручне. - усміхнувшись, він нахилився і ніжно поцілував мене. 

— А куди їдемо? - насторожено запитала я. 

— Сюрприз. - всміхнувся хлопець. - Сподіваюсь тобі сподобається. 

Швидко вдягнувшись і перевіривши ефеси у вигляді браслетів на руках, на випадок якщо сюрприз виявиться неприємним, ми вийшли з квартири Ела. 

— Слухай, розкажи мені про ці браслети. - сказав хлопець, сідаючи в машину. - Можу закластися, що вчора вони виглядали трохи інакше..

— Не розумію про що ти.. - я всміхнулася, відвернувшись. 

— Кіро, ти не договорюєш.. - тихо прогарчав чоловік, але все ж завів машину і ми рушили. 

Нічого не відповівши, я ввімкнула музику гучніше. Швидкість, вітер обдуває наші обличчя і грається волоссям. Азраель поклав руку мені на коліно, міцно тримаючи, ніби боячись що я втечу з машини, яка мчить дорогою на швидкості 150 км/годину, на що я тільки посміхнулася. Чорт, якби не справи.. Я б хотіла провести з ним більше часу. 

Під’їхавши до якогось гаражу ми зупинилися. 

— Що тут? - я визирнула у вікно, дивлячись по сторонам. Ні вивісок, ні знаків. - Зізнавайся, Азраель. - я знову відкинулась в кріслі і глянула на чоловіка. - Ти привіз мене сюди на групове згвалтування? 

Він відреагував моментально. Сіпнувшись, він схопив мене за волосся і зазирнув в мої очі палаючим від злості поглядом. 

— Ти справді думаєш, що я дозволю комусь, окрім мене, володіти тобою? - він вп’явся сильним поцілунком в мої губи, а я відповіла йому тим самим. Нарешті він відпустив мене і погладив по обличчю. - Ходімо. Ми запізнюємось на примірку. 

— Примірку чого? - я насупилась. 

— Побачиш, ходімо кажу. - Ел розсміявся і вийшов з машини, після чого відкрив мені двері і допоміг вийти. 

Пройшовши до великого двоповерхового будинку неподалік, чоловік подзвонив в двері і за мить їх відчинив низенький, лисуватий і пузатий бразилець.

— Еле, хлопчику мій! Ну нарешті, скільки вас чекати?! - чоловік схопив Ела в обійми, після чого нарешті помітив мене. - Ох, Ел казав що ти ще та краля, але я не був готовий до цього. - схопивши мене за руку він вклонився і поцілував мою долоню. - Матеус Бруно, кралю. До твоїх послуг. 

— Я Кіра, дуже приємно. - почервонівши, я мило посміхнулась і присіла в легкому поклоні. 

— Матеус, не закидуй баки до неї. - Ел розсміявся і блиснув очима на чоловіка. 

— І в думках не було, друже! - той позадкував, після чого, вийшовши з шоку, все ж сказав. - Проходьте, любі. Проходьте. Я переніс майстерню до підвалу, там місця більше і стіни кам’яні. - він почав ледь не впихувати нас в будинок. - Та не стійте ви в порозі! Я ж радушний хозяїн, проходьте! 

Пройшовши по коридору я помітила дітлахів на верхньому поверсі, які визирали з-за перил сходів і слідкували за нами. Коли я їм всміхнулась - вони розсміялися і розбіглись. Зійшовши сходами до підвалу, ми опинилися в кравецькій майстерні з високими стелями і купою інструментів. Забігши слідом, Матеус попрямував вглиб майстерні.

— Азраель, як так, всі твої вже заходили, а ти тільки прийшов?! Так не годиться. Ти знаєш скільки в мене замовлень?! Карнавал же за два дні! Думаєш ти в мене один такий?! - бурчав чоловік, риючись в ящиках і скринях. 

— Це моя провина. Я його.. відволікла. - я всміхнулась, озирнувшись на Ела, на що той обійняв мене за талію і притис до себе. 

— Та зрозуміло, що відволікла! На таку то як не відволіктись! - розсміявся майстер. - Є! Знайшов! - він підбіг до нас і вручив по пакунку. - Міряйте, і швидко! Поправлю що встигну! 

Кивнувши, я взяла пакунок, після чого стягнула майку і стала розв’язувати мотузочки на штанях. 

— Кірррро.. - Ел вийшов вперед, чим загородив мене від остовпівшого Матеуса. - А ти не хочеш переодягнутися в іншій кімнаті? 

— Мммм? - я нерозуміюче подивилась на чоловіка, нависшого наді мною, після чого помітила визираючого з-за нього Матеуса. Чорт, от що значить звичка, коли вас 10 найманців на не такому вже й великому глайдері. - А, звісно. - всміхнувшись я схопила пакунок, зняту майку і, підмигнувши Матеусу, пройшла за штору у невечку примірочну. 

— Чорт, вогонь, а не дівка.. - тихо сказав Матеус. 

— І не кажи… - тихо відповів йому Ел, на що я посміхнулася. 

Швидко розпакувавши вмість пакунку я зрозуміла, що це щось на подобі купальнику. Він був зроблений з плотної шкіри, дивної на дотик, яка переливалася з червоними відблисками. Швидко вдягнувшись я подивилася в дзеркало, після чого все ж вийшла до хлопців. Ел теж вже вдягнувся, на ньому був жилет і шорти з такої ж червоної шкіри, а Матеус шось поправляв. 

— Сіло ідеально, як завжди! - похвалив майстра Азраель.

— Знаю, знаю. - чоловік крутився і порався навколо фенікса, від чого я тихо розсміялася. 

Чоловіки одночасно озирнулися на мене і остовпіли. 

— Кіро.. тобі дуже личить цей колір. - Ел уважно обвів мене очима і я помітила, як в них заграли бісики. 

— Так, на тобі будемо поправляти вже в подобі. Звертайся. - сказав Матеус і я насупилася. 

— Що..? - я глянула на майстра, потім перевела погляд на Ела

Посміхнувшись кутиками губ, Азраель звернувся у фенікса і постав посеред підвалу у подобі червого демона, нагадуючи собою дракона. Руки і ноги видовжились, шкіра покрилася товстою, ніби панцирною лускою темно червоного кольору, за спинами рухалися крила, а очі заполонив вогонь, не залишивши і натяку на білки та зіниці. Всміхнувшись ширше і показавши ікла, він запрошувально мені кивнув. Тільки зараз я помітила, настільки ідеально його костюм доповнював його образ. 

Наслідуючи приклад фенікса, я закрила очі і сконцентрувалася. За мить я стала на голову вищою. Повівши плечами, я відчула за спиною міцні крила з натягутою шкірою і пазурями на виступаючих кістках. Відкривши нарешті очі я впіймала на собі погляди присутніх і посміхнулася. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍