Читати книгу - "Дама і Король, Viter"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Це жарт, так? Скажи, що це жарт.
Ян стояв перед Ліаною, його очі блищали від здивування, шоку і… можливо, навіть образи.
— Я… — Ліана розгублено кліпала, гарячково шукаючи правильні слова.
— Лі, скажи щось.
Але вона не знала, що сказати.
Все почалося з абсолютно випадкового моменту.
Ліана сиділа в шкільній бібліотеці, гортаючи книгу, коли Ян зайшов усередину. Вона навіть не звернула уваги, поки він не сів за сусідній стіл і не витягнув телефон.
— Так, Піковий королю, що ти там мені написав? — пробурмотіла вона собі під ніс, відкриваючи повідомлення.
І тут пролунав його голос:
— Що ти щойно сказала?
Ліана різко підняла голову й зустрілася з його здивованими очима.
— Що?.. Нічого! Я просто читала… книгу!
— Книгу? — Ян примружився. — І в ній є Піковий король?
— Так! Це… це детектив! Дуже загадковий, — вона нервово всміхнулася.
Але Ян вже не слухав. Його погляд зупинився на її телефоні, і тут він побачив повідомлення.
"Дамо, я вже не можу приховувати свої почуття. Я розриваюся між тобою і Ліаною".
Його обличчя застигло.
— Лі… — його голос звучав тихо, але в ньому було стільки усвідомлення, що Ліана зрозуміла — викрита.
— Я можу пояснити… — вона підняла руки в захисному жесті.
— Ти… — Ян різко сів навпроти неї. — Це… все… ти?
Вона не змогла відповісти.
— Я писав тобі. Розповідав усе. Говорив про тебе… тобто… про Ліану, а ти… — Ян провів рукою по волоссю. — Оце поворот.
— Я не хотіла тебе обманювати! — швидко сказала вона.
— Але ти обманювала.
Ліана стиснула кулаки.
— Ти сам мене обрав! Ти сам почав писати Дамі!
— Бо я думав, що це інша людина!
Запала тиша.
— Тобто, якби ти знав, що це я, ти б не писав?
Ян знітився.
— Я не знаю…
Ліана відчула, як її щось вкололо в грудях.
— Ти мені довіряв.
— Довіряв, — кивнув він. — І тепер не знаю, що з цим робити.
Ліана розуміла, що Ян зараз може просто розвернутися і піти. Але вона також розуміла, що якщо не скаже щось важливе — шансів усе виправити не буде.
— Я теж тобі довіряла, Ян. І знаєш що? Я боялася. Боялася, що ти не захочеш спілкуватися з Ліаною так, як спілкувався з Дамою.
— Це абсурд, — похитав він головою.
— Абсурд? А ти впевнений? Бо навіть зараз ти не знаєш, як реагувати.
Ян подивився на неї уважно.
— Знаєш, що найсмішніше?
— Що?
— Я не злюся.
— Що?..
— Я просто в шоці. Але не можу сказати, що це змінює мої почуття.
Ліана різко підняла голову.
— Ян…
Він зітхнув.
— Дай мені трохи часу, гаразд? Просто трохи.
Вона кивнула.
Ян встав, глянув на неї востаннє й вийшов.
А Ліана залишилася сидіти з телефоном у руках.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дама і Король, Viter», після закриття браузера.
