Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

дні домагався зустрічі один чоловік.

— Сказав, що звати його Василь Петрович Самсонов, і що він наглядав за відбудовою вашого хутора.

— О, Альчесто, пропусти! — попросив я.

Дуже радий був бачити Василя Петровича, а той схвилювався через мою блідість.

— Та нічого, рум’янцю я наберу, ви краще скажіть, як там справи на хуторі.

Василь Петрович доповів, що хутір відбудований і готовий приймати пожильців.

— Я й садок підрізав і угноїв, бо заріс. І квітів насадив. Буде там, наче в раю.

— Але чогось ви не дуже веселий, — помітив я.

— Та щось відбувається дивне останніми днями.

— Що саме?

— Наче земля трясеться. Аби я випивав, то й не здивувався б. А то ж тільки чай п’ю, а земля ходором ходить. І собаки, я двох завів для охорони, такі голосисті, а як земля затрясеться, одразу замовкають, тільки дзявулять потроху. А мені страшно робиться, хоч на стіну лізь. Що це воно?

— Та що, шукають мене, — кивнув я. — Не бійтеся. По мою душу приходили, але я поки що на хуторі не з’являтимуся.

— А можна й мені при вас? Бо страшно там. Уже не по мені таке терпіти.

— Та залишайтеся, чого ж. Номер великий, і вам місце буде.

Так Василь Петрович зробився при мені охоронцем. Як хтось приходив, він зустрічав, потім мені доповідав. Але я всіх відсилав, бо сил не мав. Одного дня почув крики в коридорі.

— Ні, він мене прийме! Він знайде час! Іван Карпович не має права знущатися над бідною дівчиною! — волав невідомий голос. У номер зазирнув трохи спантеличений Василь Петрович. Чомусь перелякано подивився на Альчесту, що сиділа біля мене.

— Що там, Васю? — спитала вона.

— Та там до Івана Карповича адвокат якийсь. Каже, що від дружини вашої. — Василь Петрович знизав плечима, мовляв, за що купив, за те і продаю. Альчеста здивовано усміхнулася.

— Дружини?

— Що за маячня? Це провокатор якийсь. Жени геть, — наказав я. Василь Петрович вийшов, але гість не вгамувався, почав кричати, грозити судами й поліцією. Спробував увірватися в номер, але Василь Петрович наставив револьвер і примусив зупинитися. Зайшов до мене.

— Каже що він представляє інтереси Агнешки Лопуховської, яка від вас завагітніла, — пояснив Василь Петрович так обережно, наче по мінному полю ходив.

— А, цей шахрай, — кивнув я.— За хвилину впусти. Тільки обшукай спочатку, щоб без зброї був.— Що за Агнешка? Що значить завагітніла? — спитала Альчеста.

— Зараз усе почуєш, — запевнив я. — Подай мені, будь ласка, теку з медичними документами. Альчеста подала.

Зайшов високий та худий, наче жердина, чоловік у чорному костюмі. Мав трохи коняче обличчя і обурений погляд. Дивився на мене з погордою.

— Іван Карпович? — спитав гість.

— Так.

— Мене звати Мартін Скудер, я — адвокат пані Агнешки Лопуховської, — промовив він урочисто. Потім грізно подивився на Альчесту. — Хто ця жінка, і що вона тут робить?

Альчеста взялася за люгер.

— Пане адвокате, ваше запитання досить нахабне. Якщо ви хочете продовжувати так само, розмови не вийде, — попередив я.

— Не погрожуйте мені! — гримнув він.

— А доведеться. Я збираюся позиватися на вас до суду.

— Що? — Він був украй здивований, не очікував такого розвитку подій.

— За наклеп, брехню та шахрайство. Ви намагалися заволодіти коштами, що належали мені.

— Що за маячня! Замість вибачатися і запропонувати компенсацію страждань моєї клієнтки, ви...

— Я не дозволю ганебному шахраю підвищувати на мене голос.

— Іване Карповичу, я...

— Ви брешете. Від першого слова до останнього. Думаю, це ви навчили бідну дівчинку маячні, яку вона розповідала в газетах. Про наш роман і про палке кохання в кургані.

— Ви звинувачуєте це невинне дитя у брехні! — Адвокат схопився за серце, наче був украй ображений.

— Я звинувачую вас у тому, що ви примусили бідну дівчину брехати.

— Вона вагітна! Вагітна від вас! — закричав адвокат.

— Ось довідка, видана світилом російської медицини професором Пилипом Пилиповичем Преображенським, який мене лікував. — Я помахав папірцем із печаткою, списаним незрозумілим лікарським почерком. — Про те, що через травму, отриману під час розслідування одної зі справ, я втратив можливість коли-небудь стати батьком. Довідка видана ще навесні 1916 року.

— Але відтоді ви могли вилікуватися! — сказав адвокат уже не так рішуче.

— Так, міг. Кілька тижнів тому я знову звернувся до пана Преображенського, який підтвердив безпліддя і запевнив, що медицина зараз нічим не може мені допомогти.

— Але... але Агнешка вагітна! Є висновок лікарів! Вона вагітна, від вас вагітна! Бо вона закохана у вас! Ви задурили їй голову, ви звабили