Читати книгу - "Одіссея найкращого сищика республіки"

її, позбавили цноти, а потім покинули, наче якусь гулящу дівку! Я шукав вас, я мушу забезпечити захист інтересів своєї клієнтки та її майбутньої дитини!

— Може, у вас є якісь пропозиції? — спитав я. Адвокат здивовано подивився на мене.

— Пропозиції?

— Ну так, що б ви хотіли отримати для своєї клієнтки.

— Ми б хотіли отримати щомісячний пансіон розміром дві тисячі рублів, а також чверть ваших літературних гонорарів. А ще...

— Щоб я не забув, викладіть усе письмово. Можете просто зараз. Альчесто, будь ласка, дайте пану перо та чорнила. І аркуш.

Адвокат підозріло подивився на мене.

— А для чого письмово? — спитав він.

— Ну, мені ж треба з чимось іти в поліцію. Справа про шахрайство. Ви ж знайомі з карним уложенням, скільки років дають за шахрайство?

— Ви про що? До мене звернулася пані Агнешка, яка розповіла...

— Пані Агнешці лише п’ятнадцять, навряд чи вона вигадала б усю цю історію. Хтось уклав її їй у вуха! Гадаю, слідство розбереться, хто саме керував цим шахрайством.

— Іване Карповичу...

— Треба бути дуже, дуже, дурною людиною, щоб спробувати обдурити найкращого сищика імперії. Чи ви думали, що я вже мертвий? Ну, тоді так, мертвого обдурити значно легше. Але я виявився живим. Та вас жадібність штовхнула на продовження афери. На що ви розраховували?

— Я... я не розумію, про що ви говорите! У вас немає жодних доказів!

— Як немає? А ваші виступи в газетах? А ваша поїздка до моєї доньки і спроба захопити мої гроші на рахунках у банках? Доказів більш ніж достатньо. І вам доведеться перекваліфікуватися з адвоката в каторжанина. Мої співчуття. Зараз я викликаю поліцію.

Гість перелякано дивився на мене, блимав очима. Потім повалився на коліна.

— Ні! Ні! Не треба поліції! Будь ласка! Не треба! — просив він. Альчеста ошелешено дивилася на нього.

— Поліції не буде, якщо ти будеш щирим, — пообіцяв я. — Це ти зробив дівчині дитину?

— Я? Ні! Я не знаю...

— Василю Петровичу, викликайте!

— Ні! Ні! Не треба! Я не хочу на каторгу!

— То розповідай! Ти?

— Так, так, я! Вона була така нещасна! В неї загинув брат, а ви зникли. Вона кохала вас, Іване Карповичу, дуже кохала! Повірте! А ви втекли, про вас деякий час нічого не було відомо, Агнешка ледь руки на себе не наклала. Я пожалів її, ну і так вийшло... Я не хотів, не збирався, але ж тіло, природа, єство. Вона така молода і ніжна! Що я міг зробити? Що?

Адвокат гірко заплакав.

— Вона була незайманою?

— Так, — кивнув він. — Будь ласка, не треба поліції! Не треба! В мене слабке здоров’я, я не витримаю каторги!

— Пиши мені пояснювальну записку зі всіма подробицями.

— Записку?

— Так. Хочеш писати тут чи в поліції?

— Не треба поліції!

— Тоді пиши.

Він сів і написав, поставив підпис і дату.

— Будь ласка, змилуйтеся наді мною.

— Можу запропонувати тобі на вибір: шлюб чи суд. Що обираєш?

— Шлюб? — Адвокат здивовано подивився на мене.

— Так. Ти одружуєшся з пані Агнешкою, а я забуваю про твої витівки. Не вимагаю від тебе відповіді просто зараз. Даю два тижні. Якщо за цей час ви не одружитеся, я звернуся до поліції. А тепер підводься, вийди з номера і добре подумай. Ну!

Адвокат вийшов, Альчеста у захваті закрутила головою.

— Як ти його!

— З шахраями я вмію працювати.

— А що, твоя травма справді невиліковна? — Альчеста кивнула на папірець із печаткою, який я тримав у руці.

— Це рецепт, який виписав мій хірург.

— Рецепт? Ти ж казав, що це довідка?

— Ну а чому я не можу обдурити шахрая?

— То ти міг бути батьком тієї дитини?

— Ні, бо для цього потрібно було ще дещо. А цього між нами не було.

— Ну, добре, бо я вже злякалася.

— Чого?

— Ну, можливо, я думала завести з тобою кількох дитинчат. Чи ти проти?

— Альчесто, ти це серйозно?

— Тихо, тихо, не хвилюйся.

— Іване Карповичу, там до вас якась дама. — Це забіг розгублений Василь Петрович. — Каже, що у дуже важливій справі.

— Не буду вам заважати. — Альчеста відійшла і сховалася за ширмою біля вікна.

— Що за