Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

– І навіщо ти приперся? 

– Через тебе в мене виникли ще  більш  серйозні проблеми, – відповів Сергій і злодійкувато пошарив поглядом на всі боки.

– Ага! То я мала мовчати й підкорятися?

Інга хотіла спершу презирливо усміхнутися, але потім зрозуміла, що їй зовсім не хочеться показувати цьому покидьку будь-які емоції. Він навіть презирства не гідний.

– Нічого б страшного з тобою не сталося! –  кривляючись, сказав Сергій, –  ну потримали б декілька днів і відпустили б!

– Ти справді так думаєш? – байдуже запитала Інга.

– Тобі б навіть за це заплатили! А ти повелася як істеричка скажена.  І тепер на мене вішають ще й твої борги!

– То ти прийшов поскаржитися мені на своє життя рознещасне?

Вона все ж не витримала і засміялася йому в обличчя. 

– Даремно смієшся, сучко! – прошипів Сергій, втративши самовладання, – Я тебе все одно дістану.  Занадто багато часу і сил я на тебе витратив.

Інга на мить міцно заплющила очі і струснула головою. 

Звісно, тепер безглуздо ставити самій собі запитання, чому вона була такою сліпою і не помітила, що зустрічається з повним виродком.

– Цікаво було б дізнатися, навіщо ти витрачав на мене час?  – все ж таки запитала вона, – Півтора року – це не півтора місяця.

– Щоб продати дорожче! Після того, як ти мені набриднеш.

– Не вийшло? Яка жалість!

– Знаєш, скільки в мене одночасно було таких, як ти? – знущально кинув він, сподіваючись поранити Інгу якомога болючіше, – але я тримав тебе поруч, бо ти була аж надто гарна... На тебе вже давно  де які  великі люди око поклали, а я все не хотів поступатися, хотів ще погратися...