Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

class="p1">Туташхіа дивився на Іалканідзе і по його обличчю намагався зрозуміти, що відбувається внизу.

Чочіа про щось спитав Квалтава, але Квалтава не відповів. Іалканідзе здогадався: Чочіа спитав товариша, чому той не допив.

Німий не одривав очей від гостей, розмірковуючи, чому вони не п’ють.

Раптом на обличчі в Чочіа промайнула судорога, він зблід, хотів щось сказати, але губи ворушилися, а звуку не було. Бодго Квалтава, заціпенівши, дивився на товариша, потім ураз про щось здогадався й закричав:

— На столі немає солі! Нехай принесуть солі!

Німий, зупинившись на дверях кухні, тремтів і не міг ступити з місця..

— Чого витріщився? Не чуєш? Тобі кажуть! — знову загорлав Квалтава, обернувшись до кухні.

Астіон зрушив з місця, підійшов до прилавка, схопив сіль і поставив на стіл.

Дата Чочіа сидів, заплющивши очі, дедалі більше хилячись, здавалося, він ось-ось упаде на підлогу. Квалтава долив свою піалу, витяг маузера й наказав служникові:

— Пий!

Німий глянув на Чочіа, потім на піалу, повну вина, а тоді на Бодго Квалтава й заревів. Тієї миті пролунав постріл. Астіон упав, звівся був на руку, та Квалтава вистрілив іще раз.

Туташхіа вихопив з хурджина обидва свої маузери й спитав Іалканідзе:

— Що тут діється?!

— Вошивий Іалканідзе! Ану йди сюди, ти в мене сьорбнеш цього вина, або я сам тебе спущу й змушу пити за здоров’я поліції, яка найняла тебе! — долинало з зали.

Туташхіа рвонувся до балкона, та Іалканідзе, штовхнувши ногою двері, зачинив їх і засунув засув.

— Астіон насипав їм отрути у вино! — сказав духанник.

У залі знову пролунав постріл, куля пробила двері в Бікентіевій кімнаті, слід від неї залишився на правій стіні, а сама куля зникла.

— Іалканідзе, спускайся сюди! Не змушуй мене підніматися! — знову долинув голос Квалтава.

— Він випустив уже три кулі,— сказав Туташхіа і спитав Іалканідзе: — А ти знав про отруту?

— Знав. Я обдурив Астіона — сказав, що голений — Дата Туташхіа! — Бікентій витяг з кишені револьвера.

— Раз ти пішов на це, мав би й мене попередити!.. Дружба дружбою, а діло передусім. Я ж не міг сам тебе питати, Бікентію!

— Іалканідзе, відчини двері! — закричав Квалтава уже коло дверей і випустив ще дві кулі.

— Уже п’ять,— рахував Туташхіа.

— Одійди звідси,— сказав йому Іалканідзе.

Кімнатні двері були вже геть зрешечені, але ні Туташхіа, ні Іалканідзе навіть не шкрябнуло. Абраг показав Бікентію на мигах — у маузері в Квалтава лишилося дві кулі. А Іалканідзе показав, що піде в обхід, передибав через кімнату навшпиньки, вийшов на балкон і зник у темряві.

Туташхіа відсунув засув і відчинив двері.

Квалтава і Дата Туташхіа постали один перед одним.

Сторопілий розбійник стояв перед Туташхіа, опустивши маузер дулом униз.

— Чого тобі треба, Квалтава? — холодно спитав Туташхіа.

— Ох-х-х! — Ще якусь мить Квалтава роздивлявся Туташхіа, потім приплющив очі й прихилився до стіни.

Іалканідзе навшпиньках скрадався вгору по сходах, весь час тримаючи розбійника на мушці. Коли він зійшов на балкон і Квалтава постав перед ним на повен зріст,— опустив револьвера й Засунув його за пояс.

У Квалтава підкошувалися ноги, і він повільно опускався на підлогу. Ледве одсапавшись, підвів голову, розплющив очі.

— Ох-хі — прохрипів він і ледве промовив:— Дато-батоно, скажи, ти не знав про це,— правду скажи, не знав?!

— Не знав! — твердо сказав Туташхіа.

Посинілі губи Квалтава розтяглися в посмішці. Розбійник звалився навзнак, маузер випав з рук, покотився з балкона, і чути було, як стукнув у залі об підлогу.

Зсунувся із стільця й бухнув на підлогу труп Чочіа.

Туташхіа стояв на порозі, обіпершись плечем об одвірок, і дивився вниз, у залу. Іалканідзе відпустило напруження, слабість розлилася по тілу, він сів на верхній приступці сходів, прихилившись спиною до стіни, і втупився в стелю.

Стояла важка тиша.

У стайні заіржав кінь — і знов усе стихло.

З кухні долинув якийсь шурхіт, Іалканідзе згадав про свого кухаря.

— Не бійся, Закарію, виходь! — покликав духанник.

Закарій визирнув з кухонного віконця, ступив на поріг, обдивився залу й підвів очі на балкон.

— Піднімися сюди, чуєш? — рішуче покликав Іалканідзе.

Кухар одірвався од порога, швиденько ступив кілька кроків по залі й завмер на її середині, зирячи на трупи. Ще кілька кроків — і він досяг сходів. Йому лишилося до балкона кілька приступок, коли він побачив Квалтава,— той лежав горілиць,— і знов заціпенів. Кухар увесь був у борошні, і Бікентій зрозумів: після першого ж пострілу Закарій сховався в коморі між мішками з борошном.

— Бікентію... скільки трупів?! І все наші? — пробелькотів кухар.

Туташхіа всміхнувсь і повернувся в кімнату.

— Половина — твого батюшки Дмитрія,— відповів духанник.— Поки я спущуся в долину до пристава, поки звідти приїде поліція, мине не менше трьох днів, і від них дух піде. Треба їх поховати. Візьми лопату й викопай яму, щоб усіх трьох умістити. А я поїду на світанку. Але поховати їх треба раніше, ніж я поїду.

Закарій пішов униз, про щось розмірковуючи, на середині сходів став і гукнув Бікентію:

— Знаєш, що я придумав?.. У тебе Олександр копає яму для нужника, наполовину вже вирив... Ото вона на трьох якраз І буде.

Пропозиція припала Іалканідзе до душі.

Думки не давали спокою Туташхіа, тільки над ранок заснув. А заснув — то сни пішли один тривожніший за одного. У всіх снах бродив той самий чоловік, геть оброслий чорним волоссям. Він тримав глек з отруєним вином і всіх напував: хто помирав, а хто — ні. Коли Іалканідзе розбудив його, сонце підбилося вже високо. Стіл було щедро накрито. Тільки за сніданком Туташхіа помітив старі речі, що сушилися на сонечку, і спитав приятеля:

— Думаєш, посадять? В’язничну одіж провітрюєш?

— Знову кудись тікати, до чорта в зуби — остогидло поневірятися. Сяду, посиджу якийсь час, і відпустять, де їм діватися!— відповів Іалканідзе.

Уже сонце звернуло з обіду, коли приятелі зупинилися на перехресті доріг. Туташхіа, прощаючись, сказав:

— Як хочеш, але я передам туди, нехай як належить зустрінуть. Понад місяць протримають — одержиш гроші.

— Гроші в мене є.

Туташхіа замовк. Іалканідзе довго дивився на приятеля, всміхаючись. І раптом йому перехопило горло, на очі навернулися сльози. У протоколі його допиту було записано: «Серце мені підказало, що я бачу його востаннє».

— І скажи на милість, яка муха мене вкусила?