Читати книгу - "Сповідь"

надати моїм статям того різкого тону і похмурого колориту, якого вони більше не мали, коли він перестав керувати мною. Те місце, де філософ міркує, заткнувши собі вуха, щоб не чути скарг нещасного, написано в його дусі. Він малював переді мною й інші, ще сильніші образи, якими я не зважився скористатись. Але, приписуючи цей похмурий настрій тому враженню, яке справила на нього Венсенська в’язниця і яке значною мірою відчувається в його «Клервалі», я ніколи й не думав підозрювати в цьому який-небудь лихий намір. (Прим. автора.)

152

Перейшовши з протестантської віри до католицької, юний Руссо позбувся права бути громадянином Женеви.

153

З цією місцевістю в романі пов’язано багато важливих подій: під час своєї першої мандрівки Сен-Пре приносить чорнильницю та папір на камінь, відколотий кригою від берега, і пише листа своїй коханій, стверджуючи, що бачить в уяві її будинок; після повернення з кругосвітньої мандрівки Сен-Пре та Юлія, яка на той час вже була одружена, відвідують це місце разом, у цьому епізоді знаходить відображення просвітницьке розуміння часу, що кардинально зміниться у романтизмі.

154

Лукреція – римська патриціанка, яка покінчила життя самогубством після того, як її зґвалтував Секст Тарквіній, син імператора Риму Тарквінія Гордого.

155

Ось один з прикладів того, як зраджує мене пам’ять. Багато часу по тому, як я написав це, я дізнався, розмовляючи з дружиною про її старого батька, що зовсім не Гольбах, а де Шенонсо, котрий був у той час одним з опікунів Отель-Дьє, помістив його туди. Але я зовсім забув про це і ладний був присягнутися, що це зробив Гольбах. (Прим. автора.)

156

Гольбахівський гурток – у 1749 р. барон Поль Гольбах відкриває власний салон на вулиці Сен-Рош, де по неділях збираються письменники та художники, артисти та політичні діячі, а по четвергах – філософи. Влітку багато членів гуртка Гольбаха гостювали в його маєтку Гранвале, недалеко від Парижа. Одним з найближчих друзів барона та гуртківцем був Дідро.

157

«Політичні інституції» – попередня назва великого теоретичного твору про природу держави, принципи її побудови, засади політики, задум якої, як зазначає О. Хома в дослідженні «Трактат Ж.-Ж. Руссо “Про суспільну угоду”», виник у Руссо ще під час перебування у Венеції (1743–1744 рр.). Працював Руссо над цією працею близько десяти років. «Дослідники творчості Руссо не дійшли єдності у питанні про те, коли автор прийняв рішення припинити роботу над «Політичними інституціями», обмеживши свій масштабний задум трактатом про принципи політичного права» (цитується за О. Хома).

158

Ці побоювання викликала головним чином розсудлива строгість Дюкло; що стосується Дідро, то розмови з ним завжди чомусь настроювали мене на глузливіший і в’їдливіший тон, ніж той, що властивий мені з природи. Саме це й утримало мене від того, щоб порадитися з ним про справу, в яку я хотів укласти тільки силу розуму, без найменших ознак упередженості чи роздратування. Про тон цієї книги можна судити за «Суспільною угодою», що становить витяг з неї. (Прим. автора.)

159

Лист ХІ частини IV роману «Юлія, або Нова Елоїза» містить опис останніх хвилин героїні, зокрема її відповідь на питання священика, чи бажає вона померти у згоді з вимогами протестантської церкви. Відповідь є ілюстрацією поглядів Руссо, тотожних ідеям, які він подає у «Сповіданні віри савойського вікарія» та «Емілі».

160

«Чуттєва мораль, або Матеріалізм мудреця» (1756) – задум залишився нереалізованим.

161

«Музичний словник» – статті та огляди Руссо про музику зібрані у цій праці (1767). Опозиція мелодії та гармонії була головною в музичній теорії Руссо.

162

Кастель Шарль-Ірене, абат Сен-П’єр (1658–1743) – французький публіцист і філософ, попередник енциклопедистів, який запропонував для розв’язання міждержавних конфліктів створити європейський трибунал, автор знаменитої книги «Проект вічного миру».

163

Прямодушний Альцест, персонаж п’єси Мольєра «Мізантроп», вислухавши бездарний сонет, говорить у вічі авторові, що він про нього думає.

164

Поема Вольтера «Про руйнування Лісабона», присвячена землетрусу в Португалії.

У поемі «Про руйнування Лісабона» (1756) Вольтер виступає проти ідеї блага провидіння, на що Руссо відповідає «Листом про провидіння» (1756), в якому доводить, що джерелом зла у світі є сама людина, зіпсута культурою.

165

«Кандід» (1759) – один з найвідоміших творів Вольтера, окрім полеміки з Руссо про провидіння містить цілий комплекс просвітницьких ідей та світоглядних концептів, закінчується фразою, що стала афоризмом: «Треба обробляти свій сад».

166

Фессалія – на її території знаходиться гора Олімп.

167

Борромейські острови – архіпелаг на італійському озері Лаго-Манджоре, дуже живописний.

168

Сен-Ламбер Жан-Франсуа (1716–1803) – французький поет, письменник та філософ, член Французької академії.

169

Вольмар і Юлія – персонажі роману «Юлія, або Нова Елоїза». Вольмар, чоловік Юлії, вище за все ставить доброчинність та мораль, що дозволяють йому залишати закоханих Юлію та Сен-Пре наодинці, відпускати у мандрівку; а коли під час відвідин саду Юлії Сен-Пре ніяковіє, згадуючи події молодості, Вольмар докоряє йому обурено: «Рука доброчинності насадила цей сад». Після смерті Юлії Вольмар передає останній лист Юлії, в якому міститься зізнання у вічній любові, Сен-Пре.

170

Йдеться про Робера Дам’єна, який 5 січня 1757 р. поранив Людовіка XV.

171

Елізіум – так Юлія з роману Руссо називає свій сад (лист ХІ третьої частини). Ця латинізована форма давньогрецького виразу «Єлисейські Поля» несе в собі відсилку до частини підземного царства, що була обителлю душ блаженних, де царювала вічна весна і не було хвороб та страждань.

172

«Побічний син» (1757) – п’єса Дідро нового зразка (на відміну від класицистичної трагедії персонажі в ній – звичайні люди середнього класу).

173

Ля Флер і Ґлор’є – лакей і його хазяїн, зарозумілий вельможа, персонажі комедії Детуша «Хвастун».

Філіп Детуш – французький драматург післямольєрівського періоду, який писав епіграми на енциклопедистів.

174

Білий Тиран – у французькій мові однаково звучать вирази tyran le blanc (білий тиран) та tirant le blanc (той, хто користується білилами).

175

Персонаж з однойменної комедії Мольєра.

176

Згодом я дав Троншену прізвисько Жонглер, але це було багато пізніше – після того, як він відкрито став моїм ворогом і став жорстоко переслідувати мене в Женеві та інших місцях. Але я скоро перестав уживати навіть це прізвисько, коли остаточно став жертвою гонінь. Низька помста відразлива