Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

–  Ось спасибі! – подякувала Інга, поправляючи волосся, що впало на обличчя, підняла очі й ледь свідомість  не втратила.

Перед нею стояв Адвіан.

Спершу вона вирішила, що хтось просто дуже сильно на нього схожий, потім, що в неї почалися галюцинації.  

Адвіан був одягнений у джинси, темну сорочку і кросівки на високій підошві. Лише широкий шкіряний пояс, на якому, щоправда, не вистачало піхов для меча,  нагадував, що   це не просто якийсь хлопець з  вулиці, а спадкоємний принц.

–  Адвіан? –  Інга  з силою перековтнула.

Адже вона очікувала вихорів, яскравого світла, сплеску енергій, чогось особливого, ритуального, урочистого... 

– Хіба  не чекала на мене?  – він простягнув руку і  смикнув дівчину до себе, і обійняв так міцно, що в неї й дух зайнявся.

Вона ткнулася носом у його груди і, лише відчувши твердість і запах його тіла, остаточно повірила, що це не  якась там маячня.

– Адвіан... – повторила вона  і заридала.

Він почав, як і раніше, цілувати її волосся.

Інга витерла сльози об його сорочку і підняла голову.

– Що це на тобі за одяг? Звідки? – запитала вона, все ще продовжуючи ковзати долонями по його обличчю і  плечах, щоб позбутися найменших сумнівів.

–  Сучасний одяг  цього  світу. У нас був час підготуватися.  Спершу нічого не виходило, але потім... Ти уявляєш, портал раптом почав відчинятися сам, – Адвіан усміхнувся, –  Часом ми бачили тебе, наче  у  віддзеркаленні, але ніяк  не могли переступити межу... А за кілька днів...

–  Що це тут таке? 

Пронизливий здивований голос перевалив його розповідь. 

Це Галка, зачувши незрозумілий галас, вискочила до торгової зали.

Інга й Адвіан разом повернули до неї голови.

–  Нічого собі! – присвиснула Галка, дивлячись на  принца, відкривши рота.

– Галко, це... утім... Ні... Це Адвіан, мій чоловік... –  пробурмотіла Інга.

– Чоловік? – і без того великі очі напарниці стали ще більшими. 

Інга кивнула. Щастя було таким сильним, що дихання збивалося, а язик заплітався...

–  Одну хвилиночку, хлопче! – сказала Галка діловим тоном  і потягла Інгу за руку вбік, –  Так це – твій чоловік? – шипіла вона їй на вухо, – А що за ім’я  таке? З якої він країни?

– Куди ти мене тягнеш, пусти! Я повинна його бачити! – виривалася Інга.

Вона боялася, страшенно боялася, що якщо випустить Адвіана з поля зору хоч на мить, то він пропаде, розтане так само, як тане кожен з її нічних снів.

– Коли це ти встигла вийти заміж? Та ще й за такого красеня? Це ж бог, що зійшов із небес...

– Довго розповідати...

– То розкажи!  Я теж хочу такого! 

– Послухай, Галко, я маю зараз піти. Це дуже важливо. Відвідувачів немає, а магазин за годину вже зачиняти...

– Залишаєш мене саму?

– Забереш мої преміальні як компенсацію! –сказала Інга.

– А ти? –  сторопіла напарниця. 

– Прощавай, Галко! – Інга поцілував її в щоку.

– Весело тобі відпочити! Ось же як! У всіх щастя складається, тільки в мене все –  мимо!