Читати книгу - "Консуело"

Є особи, в яких не помиляєшся і з першого ж погляду вгадуєш великий розумі велике серце. Якби я знав тоді, у Пассау, що наш милий Йосиф такий безтурботний, я захистив би вас од легковажних намірів графа Ґодіца. Я їх передбачав і з усієї сили старався переконати його, що він мітить мимо цілі й тільки поставить себе в смішне становище. Втім, добряга Ґодіц сам розповів мені, як ви над ним посміялися; він нескінченно вдячний вам за те, що ви зберегли все в таємниці. Я ж ніколи не забуду про романтичну пригоду, що дала мені щастя зустріти вас, і якби мені довелося навіть заплатити за це своїм статком і своєю майбутністю, я все-таки буду вважати той день одним із кращих у своєму житті.

— Невже ви гадаєте, пане бароне, що ця пригода може мати якісь наслідки?

— Сподіваюся, що ні, але при прусському дворі все можливо.

— Ви вселяєте мені великий страх до Пруссії, а тим часом, знаєте, пане бароне, можливо, що в недалекому майбутньому ми з вами там зустрінемось. Ідуть переговори про запрошення мене до Берліна.

— Справді? — вигукнув Тренк, і лице його раптом просяяло. — Ну, дай боже, щоб це здійснилось. У Берліні я зможу бути вам корисним, і ви маєте розраховувати на мене як на брата. Так, я люблю вас як брат, Консуело! І, якби був я вільний, я, можливо, не зміг би побороти в собі почуття більш палкого… Але ви також не вільні, і узи священні, вічні… не дозволяють мені заздрити щасливцеві, що домагається вашої руки. Хоч хто б він був, пані, знайте — він знайде в мені друга, якщо побажає, і захисника проти забобонів суспільства. На жаль! І переді мною, Консуело, стоїть жахлива перешкода, що відокремлює предмет моєї любові від мене. Але той, хто любить вас, — чоловік, і він може зруйнувати цю перешкоду, у той час як кохана мною жінка — вона вища за мене становищем — не має ні влади, ні права, ні сили, ні волі допомогти мені в руйнуванні цієї перешкоди.

— Виходить, я нічого не зможу зробити ні для неї, ні для вас? — сказала Консуело. — Уперше шкодую про безсилля свого скромного становища.

— Хто знає! — з жаром вигукнув барон. — Можливо, ви будете в змозі зробити більше, ніж думаєте, якщо не для нашого союзу, то хоча б для полегшення тягаря нашої розлуки. Чи вистачить, однак, у вас мужності зневажити деякою небезпекою заради нас?

— О! Я зроблю це з радістю! Адже й ви наражали на небезпеку своє життя, щоб урятувати мене!

— Прекрасно! Я буду на вас розраховувати! Не забувайте своєї обіцянки, Консуело! Можливо, я раптово нагадаю вам про неї…

— Хоч у яку б хвилину мого життя це трапилося, я ніколи не забуду своєї обіцянки, — відповіла вона, простягаючи йому руку.

— Тоді дайте мені в заставу яку-небудь малоцінну штучку, яку я міг би вам послати у разі потреби, бо мене очікує серйозна боротьба, — я це відчуваю, і обставини можуть так скластися, що мій підпис і навіть печать здатні будуть скомпрометувати і її й вас.

— Хочете взяти ноти, які я саме несу одній людині за дорученням мого вчителя? Їй я дістану інші, а на цих зроблю позначку, щоб визнати їх, коли знадобиться.

— Чому б і ні? Ноти дійсно можна швидше за все послати, не збуджуючи підозр. І на випадок, якщо доведеться скористатися ними кілька разів, я розірву їх на окремі аркуші. А ви на кожному з них зробіть значок.

Консуело, притулившись до поручнів сходів, написала на кожному аркуші ім'я Бертоні. Барон згорнув їх у рурку й поніс, заприсягнувшись нашій героїні у вічній дружбі.

Саме в ту пору пані Тезі занедужала, і це загрожувало припиненням спектаклів на імператорській сцені, тому що вона виконувала головні ролі. У крайньому разі її могла замінити Корилла. Вона мала чималий успіх і при дворі й у місті, її краса й зухвале кокетство баламутили голови добродушним німецьким вельможам, і ніхто не думав висувати великі вимоги до її трохи хрипкого голосу й дещо істеричної гри. Усе здавалося чудовим у такої красуні — її білосніжні плечі мовби виводили чудесні рулади, її круглі звабливі руки співали завжди вірно, її чудові пози долали найсміливіші пасажі. Незважаючи на музичний пуризм, яким тут так хвасталися, багато хто, як і у Венеції, підпадав під зачарування млосних очей, і пані Корилла у своєму будуарі заморочила не одну міцну голову, готуючи захоплених шанувальників для своїх майбутніх виступів.

Отже, вона сміливо взялася тимчасово замінити пані Тезі, але утруднення полягало в тому, що треба було знайти заступницю для неї самої. Про слабкий голос пані Гольцбауер нічого було й думати. Доводилося випустити на сцену Консуело або задовольнятися ким завгодно. Порпора докладав диявольських зусиль. Метастазіо, страшенно невдоволений ломбардською вимовою Корилли та обурений тим, що вона, всупереч змісту й дії опери, всіма силами намагалася затьмарити інших виконавців, не приховував свого збайдужіння до неї й симпатії до сумлінної та розумної Порпоріни. Кафаріелло, що упадав коло пані Тезі (який від усієї душі ненавидів Кориллу за те, що та насмілилася змагатися з нею за «ефектні виходи» і першість краси), сміливо висловився за запрошення Консуело. А Гольцбауер, який ревно оберігав честь свого театру, але в той же час боявся впливу, що його зуміє набути Порпора, потрапивши хоча б однією ногою за лаштунки, просто втрачав голову. Скромне поводження Консуело привернуло до неї стільки прихильників, що важко було вже довше вводити в оману імператрицю. Завдяки всьому цьому Консуело дістала запрошення. Їй, одначе, було запропоновано жалюгідні умови — у надії, що вона відмовиться. Порпора відразу на все погодився, як завжди не поцікавившись думкою своєї учениці. Одного прекрасного ранку Консуело довідалася, що її ангажовано на шість спектаклів. Не маючи можливості позбутися цього й не розуміючи в той же час, чому після півторамісячного очікування вона не має ніяких звісток від Рудольштадтів, Консуело на настійну вимогу Порпори змушена була вирушити на репетицію опери «Антігон»[260] Метастазіо (музика Ґассе).

Консуело вже пройшла свою роль із Порпорою. Звичайно, для маестро було мукою вивчати з нею твір суперника, найбільш невдячного з усіх учнів[261], ворога, якого він тепер особливо ненавидів. Але, не кажучи про те, що через усе це треба було пройти, щоб розкрити двері своїм власним творам, Порпора був занадто сумлінним викладачем, мав занадто чесну душу артиста, щоб не вкласти в цю роботу всього свого знання й