Читати книгу - "Усі царства іншого світу, Лариса Лешкевич"

І скоро її очам, як і тоді, місяць потому, відкрилася кругла лісова галявина. Чотири вузькі криві доріжки розбігалися в різні боки і губилися в заростях густих, присадкуватих кущів. У яскравій, соковитій траві виблискували розсипи дрібних, схожих на зірки, жовто-білих квітів.

– І їх, як і раніше, чотири! – засміялася Веда, – Виходить, у світ гірських шаманів із перехрестя не потрапити!

– Тому я й відправив тебе сюди. Коли ти померла, вони самі замкнули дорогу сильними заклинаннями і, щоб знову її відкрити, потрібні ті самі заклинання, прочитані навпаки.

– Знаєш, попри те, що я майже все згадала, я багато чого не розумію.  Скільки ж граней між Зальгаром і світом людей, крізь які можна перетнути межу?

– Залежить від того, хто її перетинає.

– Добре!

Веда кілька секунд подумала і, хитрувато посміхнувшись, монотонно вимовила кілька слів.

Ледве закінчила говорити, як потік темного світла заклубився біля її ніг, розпрямився і вузькою туманною стежкою кинувся в небо.

–  Хочеш  в  Ісвельлан, до родичів? – запитав Х’ярго.

– Можливо, трохи згодом…

Вона мотнула головою, взяла його за руку і впевнено, весело попрямувала західною стежкою.

І, як минулого разу, все густішими і темнішими ставали лісові хащі, сонячне світло  поступово зникало, а небо затягували суцільні попелясті хмари, що випромінювали м'яке, сутінкове світіння.

Мовчки, переплітаючи пальці рук, Веда і Х’ярго пройшли повз кострубаті розлогі крони й оголене коріння, повз папоротеві зарості й оповиті плющем надгробки.

Веда зупинилася і сперлася долонею об теплий шорсткий камінь. У неї раптово підігнулися коліна.

– Перенести тебе прямо в нашу спальню? – запитав Х'ярго, поправляючи її розпатлане волосся.

– Ні, я повинна відчути кожен крок мого шляху.

І, глибоко зітхнувши, вона знову рушила вперед, спираючись на руку Х'ярго.

Ліс закінчувався. Вдалині, під похмурим, розсіяним світлом, тьмяно блиснули дахи Араоша, а над ними злітали в небо, вибухали десятками різнокольорових зірок, вогні святкового салюту.

– Якесь торжество? –  здивувалася  Веда.

– На твою честь!  Чутки рознеслися по Зальгару як блискавки. На нас чекають, готують зустріч. Вампіри глибоко прихильні до традицій.  Вони жадають віддавати  почесті своїй королеві! Просто приймай їх!

– Уявляю, який прийом нам влаштують мої родичі! – весело сказала Веда.

Під банером, що запрошував гостей до міста, стояла вже знайома синя машина з відкритим верхом, прикрашена гірляндами і вінками.  І той самий блідий довготелесий водій, одягнений у сріблястий костюм із чорною сорочкою і криваво-червоною краваткою, стояв коло відчинених дверей.

Душа Веди раділа від щастя, від радісних передчуттів. Вона голосно, весело розреготалася, але раптом обірвала сміх. По голих  її ногах просквозили колючі холодні струмені.

Веда здригнулася і сильніше притулилася до Х’ярго.

Перша книга по світу Зальгар завершена, але  вона все ж таки потребує редагування. Істотно в ній нічого не зміниться, але можуть бути додані якісь описи або діалоги. Можливо, трохи розширю епілог.  Дякую усім, хто читав!

Кінець