Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Вирушили в дорогу. Клерк сиділа на коні. Вона часто поглядала на кам'яну скриньку. Її нагорода. Вона не воїн і не Химерниця. Але цей меч здобула вона. Жазель намагалася пишатися собою, але якось не виходило. Адже вона зробила те, для чого її відправив сюди Максуд. Ні більше, ні менше. Ну, ще дещо алхімісту прихопила. Тепер треба це все доставити до фортеці. Тоді й можна буде зітхнути вільно.

Криза тримався подалі від Оза, але обидва вони намагалися не відходити далеко від Жазель.

Наступного дня вони побачили фортецю. Вранці. Група ще трохи пройшла, вибираючи собі затишне місце, щоб сховатися. Вирішено було йти у фортецю вночі. Амаліони в цей час будуть зайняті передбачуваним штурмом. Або приготуванням до нього. Такий висновок зробила Ейр із тих повідомлень, що надходили від Сандрін щодня. Естель надіслала своє повідомлення. Написала, що цієї ночі їх треба зустрічати.

Це був найдовший день для Жазель за останні кілька років. Треба було не висуватись і просидіти цілий довгий величезний день на одному місці. Звичайно, в основному всі спали, відновлюючи безліч витрачених сил. Чергували по черзі. Навіть Оз був задіяний. Усі чергували, окрім самої Жазель. Ближче до вечора до табору зайшов гість.

Ейр зустріла його з мечем у руці. Естель запалив очі, а Жазель кинулася йому на шию. Хоч від нього і смерділо болотом, він був не голений, весь утомлений. Але від цього поцілунок здався їй ще солодшим. Оррмарин розповів, що йому вдалося втекти. Він дивом врятувався на болотах, виявивши таємну стежку, якою йому й вдалося втекти. Амаліони, які його переслідували, потонули. Або повернулися. Він ще довго блукав лісами та болотами, поки не натрапив на ті руїни, біля яких вони билися. Так і знайшов шлях назад.

Жазель просто світилася від щастя і ні на крок не відходила від нього. А сам Оррмарин насамперед перевірив кам'яну скриньку. Він оглянув її з усіх боків, спробував, скільки вона важить.

- Ти певна, що це саме те, що ми шукали? - запитав він у дівчини.

- Ага. Дуже, дуже впевнена. - белькотіла Жазель. - Тільки відкрити його зможе не хто інший, як наш Поєднувач. Іншим, я так розумію, це не під силу.

Оррмарин зітхнув і залишив кам'яний ящик у спокої.

- А чому ти не спитаєш про мій новий образ? - сказала Жазель, хитаючи головою в один і в інший бік.

- Хм. - зробив задумливе обличчя Оррмарин. - Очі підвела?

Дівчина жартома стукнула його рукою. Він розсміявся.

За десять кроків від них під деревом сиділи Ейр та Естель.

- У тебе залишилися аркушики? - тихо спитала сабазадонка, не повертаючи обличчя до Ревіаль і дивлячись у інший бік.

Химерниця ледь помітно кивнула, своєю чергою, теж не повертаючи до неї голови. Ейр посміхнулася. Естель знала, як зробити щось непомітно.

- Треба дещо відправити Максуду. - прошепотіла сабазадонка.

Естель зовсім відвернула голову від неї, оглядаючи місцевість. Химерниця деякий час робила вигляд, що насолоджувалася краєвидом. А потім тихенько промовила:

- Мені здається, вони спостерігають за нами.

- Пів дня. - Ейр нахилилася ближче до землі, ніби щось там її зацікавило. - Я відчуваю їхні погляди.

– Що саме потрібно передати?