Читати книгу - "Книги Якова, Ольга Токарчук"

впораєшся з усім, тобі потрібен спокій. Багаті люди у твоєму віці виїжджають на Південь, де краще повітря. Італійське повітря лікує найтяжчі хвороби. Глянь-но на себе, дядьку: ти ледь ходиш.

Коли Чернявський, постукавши, заходить, до його вух іще долинає останнє речення:

— Я-бо знаю, що я тобі найближчий і ніхто не розуміє тебе так, як я…

В товаристві Чернявського вони переходять на тему інвестицій: обіг грошей на біржі тимчасово зупинений, але небавом з’являться нові можливості. Інвестиції в Америці, облігації. Томас добре на цьому знається. Чернявський мислить категоріями золота у скринях, не вірить у жодні облігації — от, папірці, не більше.

Цілий день Томас сидить у Якова і розпоряджається приносити туди перекуски. Читає йому всі листи й пише інші, які Яків йому надиктовує. Намагається вести перемовини з Чернявським, але не надто успішно: той увічливий, слухняний, але там, де потрібно, — непохитний. Ще силкується достукатися до так званих старців — Дембовського та Якубовського, але ті мовчать і дивляться на нього так, наче взагалі не розуміють, про що йдеться. Коли приїжджає Ян Воловський, Томас намагається знайти союзника в його особі, але й це не вдається, хоч він дуже розраховував. Поляки при дворі досі найсильніші, і саме вони тримають усе в своїх руках. «Німчики» все ще на третіх ролях, хоч їх дедалі більше.

Крутиться в замку такий собі Гіршфельд, багатий і вчений міщанин, ексцентричний єврей, нехрещений; він добре знаходить спільну мову з Якубовським. Саме він за намовою Якубовського підійшов до Володаря, щоб застерегти того від Томаса фон Шенфельда.

— Безперечно, то геніальний чоловік, — сказав він. — Але Томас — лібертин. Його виключили з Ложі азійських братів, яку він сам і створив і якій написав чудовий, достойний статут. У Відні постійно покликався на вас — на тебе, пане, та на Еву — як на своїх родичів, аби отримати легший доступ до двору. Через жінок і гулящий спосіб життя вліз у борги. Прикро мені це казати, адже я був з ним у дружніх стосунках, — бідкається той Гіршфельд, — але мушу тебе, пане, з почуття відданості застерегти: він — авантюрист і марнотрат.

Яків слухає його з нерухомим обличчям. Після апоплексичного удару кліпає лише одним оком. Друге, нерухоме, сльозиться. Зате здорове набуло якогось металевого блиску.

— Назад, до Відня, дороги йому нема, — додає Гіршфельд. — Тому він тут.

Згодом Чернявський виявляє річ воістину ганебну: Томас порозсилав листи до громад правовірних, переважно до Моравії та Німеччини, що він — права рука Якова; там-таки виразно натякнув (хоч і вбрав той натяк у хитрі словесні шати), що саме він після смерті Якова стане його наступником. Чернявський показує листи Володарю, і той наказує негайно викликати Томаса фон Шенфельда.

Тепер Яків нахиляється над ним, його обличчя темніше за хмару. Ще похитується, стоїть на ногах непевно, але поволі відновлює рівновагу і — Єзерянська бачить це добре, бо стоїть найближче, але є й інші свідки, — навідліг б’є Томаса в обличчя. Той гепається на підлогу, і на його білому мереживному жабо відразу проступають плями крові. Він намагається піднятися, захищається стільцем, але Яків хапає його за плече сильною кістлявою рукою і притягує до себе. Чути другий потужний удар в обличчя, Томас падає знов, здивований, що в нього кров на губах. Він майже не опирається: не сподівався, що в цього наполовину паралізованого старця стільки сили. Рука Якова хапає його за волосся й піднімає з підлоги, щоб за мить завдати йому третього удару. Томас починає скиглити:

— Не бий мене!

Але отримує ще один удар в обличчя, і цього Єзерянська вже не може витримати: хапає Якова за руки і стає поміж чоловіками. Намагається впіймати погляд Володаря, але їй не вдається. Його око налите кров’ю, щелепа відвисла, на губах — слина, він виглядає наче п’яний.

Томас лежить на підлозі й плаче, як дитина; кров змішується зі слиною й шмарклями, він затуляє голову і кричить у підлогу:

— В тебе більше немає сили. Ти змінився. Ніхто тобі не вірить, ніхто не піде з тобою. Ти скоро помреш.

— Мовчи! — кричить до нього приголомшений Якубовський. — Мовчи!

— Ти був переслідуваною жертвою, але тепер ти — тиран. Барон божою милістю. Ти став схожим на тих, проти кого виступав. Замість давнього закону, тобою відкинутого, ввів власний, ще дурніший. Ти — жалюгідний комедіант…

— У темницю його, — каже охриплим голосом Яків.

Якщо Володар — уже не той, ким був, то хто він?

Зі своєї нори під дахом спускається Нахман Якубовський, його кімната тепер сусідить із кімнатою брата, Павела Павловського, — той від літа теж перебуває тут. Спускається Якубовський довго, сходова клітка — крута й вузька. Якубовський тримається за залізне поруччя і сходить по-трошки. Через кожні кілька сходинок зупиняється й говорить щось до себе мовою, якої Антоній Чернявський не розуміє. Він чекає на Якубовського внизу. Міркує, скільки ж то насправді років цьому сухорлявому старому з повикручуваними суглобами рук; тому братові Якубовському, до якого Яків у тісному товаристві звертався «Нахмане». Так само й Чернявський часто називає його подумки: Нахман.

— Все відбувається так, як повинно, — повідомляє Нахман Якубовський Чернявському. Той подає йому руку і допомагає спуститися останніми сходинками. — Спершу ми мусили змінити імена, і називається це «шінуї га-шем», але цього ви, молоді, вже знати не хочете. Потім настала черга зміни місця: ми вирушили з Польщі в дорогу до Брюнна, і відбувся шінуї га-маком. А ось тепер настає час шінуї маасе — зміни вчинку. Володар узяв на себе хворобу, щоб нам полегшало. Взяв на себе все страждання світу, як це було сказано в Ісаї.

«Амінь», — хочеться сказати Чернявському, але він мовчить. Старий вже зійшов униз і тепер жваво крокує коридором.

— Я мушу з ним побачитися, — каже він.

Декого це заспокоює — всі ці балачки про страждання та спасіння. Але не Чернявського. Він міркує конкретно, в жодну кабалу не вірить і нічого в ній не тямить. Але вірить, що Бог оберігає їх і все те, чого сам не розуміє, слід залишити спеціалістам. Краще подумати про інше: звістка про хворобу Володаря дійшла до правовірних у різних містах, і тепер вони з’їжджаються до Оффенбаха, тож треба їх усіх розселити в місті і якось прийняти в замку. Аудієнції відбуваються лише вечорами, та й то недовго. Люди з дітьми приходять, аби попросити благословення. Володар кладе руки на животи вагітних, на голови недужих. О, — згадує Чернявський, — треба замовити в друкарні аркушики з Деревом Сефірот, які