Читати книгу - "Малюк Цахес"

– О лиха доле! О жахлива смерте! Навіщо ти так жорстоко забрала в розквіті літ цього померлого юнака? Братове, кожен промовець повинен знов і знов говорити слухачам те, що їм уже остогидло слухати, тому і я кажу вам те, що ви всі знаєте, а саме: що наш дорогий небіжчик став жертвою лютої ненависті шпіців-філістерів. Туди, на той дах, де ми раніше розважалися, де панували радість і мир, де лунали бадьорі пісні, де лапа до лапи і серце до серця ми були одним цілим, туди він хотів пробратися, щоб у тихій самотині, лише зі старостою Пуфом відзначити пам'ять про ті чудові дні – справді щасливі дні Аранхуеца,[307] що вже минулись; але шпіци-філістери, які хочуть будь-що не допустити відродження нашого веселого котячого товариства, понаставляли в темних кутках горища пастки, і в одну з них потрапив нещасний Муцій, розчавив собі задню лапу і… мусив померти! Болючі й небезпечні рани, що їх завдають філістери, бо вони завжди послуговуються тупою, щербатою зброєю, але витривалий і дужий від природи небіжчик, незважаючи на небезпечні рани, міг би знов одужати, проте гірке усвідомлення того, що його перемогли підступні шпіци, повалили на самій вершині блискучого життєвого шляху, постійна думка про ганьбу, якої ми всі зазнали, – саме це вкоротило йому віку. Він відмовився від необхідних перев'язок, не вживав ліків… кажуть, він хотів померти.[308]

Мене, всіх нас ці останні слова Гінцмана тяжко зажурили, і ми так гірко заплакали й заголосили, що навіть тверді скелі й ті розтопилися б від наших сліз. Коли ми трохи заспокоїлись і знов могли слухати Гінцмана, він натхненно повів далі:

– О Муцію, глянь сюди, глянь на ці сльози, які ми проливаємо за тобою, послухай невтішне голосіння, що лунає по тобі, загиблий коте! Так, глянь на нас згори чи знизу, як тобі тепер зручніше, нехай дух твій буде між нас, коли ти взагалі ще ним порядкуєш, коли те, що жило в тобі, ще не використане десь-інде! Братове! Як уже сказано, я не буду розводитись про життєвий шлях небіжчика, оскільки нічого про це не знаю, зате ще яскравіше в моїй пам'яті постають прекрасні його риси, і я, мої любі братове, хочу вас ткнути в них носом, щоб ви в усій повняві відчули страшну втрату, якої ви зазнали зі смертю цього чудового кота! Послухайте, о юнаки, що поклали собі ніколи не звертати зі стежки доброчесності, послухайте! Муцій був, як мало хто в житті, гідний член котячого товариства, добрий, вірний чоловік, чудовий, ласкавий батько, ревний оборонець правди і справедливості, невтомний добродійник, опора вбогих і відданий товариш у нещасті. Гідний член котячого товариства? Так! Бо він завжди висловлював найкращі погляди, навіть ладен був піти на певні жертви, коли ставалося так, як він хотів, а ворогував він тільки з тими, хто йому опирався і не улягав його волі. Добрий, вірний чоловік? Так! Бо він бігав за іншими кішками тільки тоді, коли вони були молодші і вродливіші за його дружину і коли його спонукало до цього непереборне бажання. Чудовий, ласкавий батько? Так! Бо ніколи не чути було, щоб він, як трапляється серед брутальних, черствих батьків нашого роду, коли в них прокидається особливий апетит, поїдав котресь із своїх дітей, – він був дуже радий, коли мати забирала їх усіх з собою і далі вже не цікавився, де вони живуть. Ревний оборонець правди і справедливості? Так! Бо він не пошкодував би за них свого життя, та що життя нам дароване тільки одне, він не вельми дбав про них, і не можна за це йому дорікати. Невтомний добродійник, опора вбогих? Так! Бо щоразу під Новий рік він виносив на подвір'я маленький хвостик оселедця або кілька дрібних кісточок убогим, голодним братам, а виконавши в такий спосіб свій обов'язок як гідний друг котівства, він бурчав на тих бідних котів, які вимагали від нього ще чогось. Відданий товариш у нещасті? Так! Бо коли він сам опинявся в біді, то не відштовхував від себе тих друзів, якими досі зовсім не цікавився і яких цілком забув.

Дорогий небіжчику, що мені ще сказати про твою хоробрість, про твоє високе, ясне чуття до всього прекрасного і шляхетного, про твою вченість, мистецький смак, про всі ті сотні чеснот, що поєднувались у тобі? Що, питаю, сказати мені про це, не збільшивши стократ своїми словами справедливого жалю з приводу твого сумного кінця? Друзі, зворушені братове! Бо справді з ваших недвозначних порухів я з неабияким задоволенням роблю висновок, що мені пощастило вас розворушити, – отже, зворушені братове! Берімо приклад з небіжчика, докладаймо всіх зусиль, щоб твердо йти його достойними слідами, будьмо такими, як він, і ми також знайдемо в смерті спокій дійсно мудрого, просвітленого розмаїтими чеснотами кота, як цей небіжчик! Гляньте лишень, як тихо він лежить, не ворухне жодною лапою, як уся моя хвала його чудовим рисам не здатна викликати бодай тіні вдоволеної усмішки на його обличчі! Але повірте, засмучені братове, що й найгірший осуд, найбрутальніша, найобразливіша лайка так само не справили б на небіжчика ніякісінького враження. Повірте, що навіть сам сатанинський шпіц-філістер, якому він раніше неодмінно видряпав би очі, міг би зайти тепер у наше коло, не викликавши в небіжчика ніякого гніву й не збудивши його з солодкого, приємного сну.

Понад хвалу і осуд, понад усяку злобу і посміх, образливі жарти й глум, понад безладну життєву метушню піднісся наш незрівнянний Муцій. Нема вже в нього ні привітної усмішки, ні полум'яних обіймів, ні щирого потиску лапи для приятеля, але нема й пазурів та зубів для ворога! Завдяки своїм чеснотам, він зумів знайти в смерті спокій, якого надаремне шукав у житті. Хоч мені майже здається, що всі ми, хто зібрався тут і оплакує втраченого друга, знайдемо такий самий спокій, не обов'язково бувши взірцем усіх