Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

підходитиме місцевим схилам. Знаючи любов відпочиваючих до дорогих надлишків, він уже бачив весь Танур забитим металевими монстрами. Поки що проїжджими у місті були дві дороги: до гавані і «проспект» — найбільш облагороджена ділянка берегового тракту. З самого початку тракт замислювали як сухопутну дорогу, яка би зв’язувала Золоту Гавань з мисом Танур, але знаючі люди надавали перевагу рейсовому порому, а це вже багато про що казало.

Куратор почав подумки готуватися до зустрічі. Знайомитися з одним чаклуном в присутності другого, тим більше, господаря території, тим більше, за такої різниці в віці — задачка не для аматора. Не можна дозволити координаторові пресувати новачка: молодий маг може виявитися темпераментним і моментально стане дибки. Також не можна дозволяти гостеві задирати господаря — у Акселя дуже специфічне почуття гумору. Звичайно, присутність свідка повинна підштовхнути чаклунів до того, щоби вони трималися в рамках правил вихованості, але ті, хто надто розраховує на здоровий ґлузд і вихованість чорних магів, швидко стають каліками.

Метью Райхану вже доводилося працювати з ретроспективними аніматорами, і якоїсь особливої капосності характеру він у них не помічав (от армійські специ — оті так, ого). Проте цього мага Аксель виділяв, називаючи саме некромантом (спеціалістів кримінального відділу він зневажливо обзивав «лялькарями»). Це повинно було щось означати, але що?

Момент, коли настрій старшого мага змінився, куратор пропустив. Старий чаклун перестав нетерпляче осмикувати камізельку і багатозначно гмикати, він наче раптом закам’янів. Метью почав тихцем оглядатися: пором пришвартувався, якщо він хоч щось хоч в чомусь розумів, то чорний маг повинен був зійти на берег першим. Наче, галас на пристані став трохи тихшим. Чи це здалося?

І тут куратор зрозумів, чому у Акселя такий дивний вираз обличчя.

Сходами спускався юнак з абсолютно неможливою зовнішністю: в армійських польових штанях і бутах, в просторій сорочці з написом «Я — інквізитор!!!» і в шкіряній кепці поверх чуприни помальованого рудого волосся. Отакий ходячий ляпас громадській думці. Натовп на пірсі очевидно намагався триматися від дивного юнака якнайдалі.

«Мат-тір його…»

Судячи за всім, Аксель зі всіх сил боровся з бажанням зробити вигляд, наче він тут ні причому, і втекти, не привітавшись. Але Метью був переконаний, що такого нехтування нова зірка некромантії координаторові не пробачить. Та і як може чорний маг — і тікати?!

Між тим, гість підійшов на відстань удару.

— Добрий день! — І він підняв кепку.

«Волосся сиропом змастив, — професійно визначив Метью. — Он як стирчить!» Племінниця куратора захоплювалася дивними зачісками, але ніколи ще їй не вдавалося досягнути такого кричущого безладу.

— Доброго дня, майстре Тангор, — змирився старий чаклун. — А де ваш песик?

— Зараз принесуть.

Пара матросів вивантажувала на берег чучело волохатого собаки. Чучело єхидно посміхалося.

Носильники, які закладали в лімузин майно дивного юнака, не дозволили собі жодної посмішки або кривого погляду в бік координатора, який стояв тут поряд (самовбивць серед них не було — Акселя на вигляд знали всі). Метью сів за кермо, його начальник — поряд, а гість заліз на заднє сидіння, всім своїм виглядом показуючи, що ще одна людина там не поміститься. В багажнику заворушилося чучело, намагаючись просунути морду в салон (соплива носярка висунулася над спинкою сидіння і зацікавлено рухала ніздрями).

«Треба ж, у цього половичка, виявляється, нюх є!»

Метью вивів машину на крутий серпантин, буквально відчуваючи, як за їх спинами люди переглядаються і починають обговорювати інцидент.

«Потрібно робити вигляд, що все йде так як треба. Наче чорний маг з «гніздом» на голові для Південного Узбережжя — звичайна річ. В кінці кінців, мало яка буває мода?»

Бажання уникнути неприємностей виявилося настільки сильним, що куратор, жартома, переконав себе в тривіальності того, що ставалося. Так, так, руді чорні маги тут на кожному кроці! На Метью зійшов абсолютний спокій смертника.

— Ласкаво просимо в Танур, сер, — гостинно промурчав він. — Ви хотіли би вибрати готель самі, чи бажаєте скористатися службовими апартаментами? Дуже комфортно і абсолютно безкоштовно!

— Безкоштовно — це добре, — кивнув молодий маг. У нього була протяжна північна вимова і якийсь ледь помітний, але вже знайомий кураторові акцент.

Метью інтерпретував ці слова, як згоду, і при виїзді на проспект повернув направо. Кураторові було жахливо цікаво, чи є Тангор співробітником НЗАМПІС. Може, варто звинуватити координатора в нецільовій розтраті коштів?

— Ми взяли на себе сміливість доставити у ваш номер набір певних інґредієнтів і додаткову ванну. — Потрібні некроманту зілля Аксель вибирав особисто. — Дайте знати прислузі, коли забажаєте позбавитися від її вмісту.

Виливати аби куди використані розчини старший координатор не дозволяв.

— Це прекрасно! — пожвавішав юнак. — А годувати будуть?

— Лише сніданками, — скрушно зітхнув Метью. — Але ви можете замовити в номер обід з будь-якого ресторану. — Благо, в Танурі всі вони знаходилися на відстані прямої видимості. — Напроти вашого готелю розташована таверна «Північна зірка», там дуже смачно готують рибні страви.

— Ні, північні зірки нам ні до чого, — мугикнув Тангор.

Куратор, нарешті, розпізнав його акцент. Найскладнішим випадком у практиці Метью був звичайний чистильник з Краухарда. Не те, щоби той маг мав якийсь особливо важкий характер чи жахливі звички, просто, він абсолютно нічого не знав, навіть не уявляв, про існування інших точок зору — він ними ніколи не цікавився.

«Знав би, звідки вилізло це молоде дарування, симулював би психоз. Хрін би мене Аксель на роботу вигнав!»

Але зараз давати заднього було пізно — такого вибрику координатор підлеглому не пробачить.

«Чи не надто довго старий відмовчується?»

— Ділову сторону вашого візиту, — гробовим голосом оголосив Аксель, — ми обговоримо завтра в моєму кабінеті. Автомобіль приїде за вами о десятій.

— Згоден! — великодушно дозволив юнак.

Вселення чорного мага в готель зайняло чверть години і пройшло на диво спокійно. Не дивлячись на виклик у зовнішньому вигляді, некромант добросовісно заповнив необхідні форми, поблажливо терпів дурні запитання портьє і щедро дозволив принести собі у номер солодкий чай («шось розтрясло мене дорогою!»).

На цьому старший координатор вирішив за можливо ретируватися. Метью слід було би залишитися з Тангором, продовжити знайомство, закріпити стосунки, але зараз його допомога була потрібна іншому чорному.

— Ні встиду, ні совісти! — заздрісно пробурмотів Аксель, вийшовши надвір.

Старший координатор сам любив епатаж по відношенню до публіки, але такої глибини презирства до норм і правил маг, який піклувався про своє суспільне положення, дозволити собі не міг. Метью став свідком добре продуманої психологічної атаки, яка влучила точно в ціль. Аксель був розбитий. Завтра він придумає, чим відповісти, як звести нанівець досягнуту суперником перевагу, але сьогодні йому залишається лише обтікати. Куратор замислився, хто з відомих йому емпатів міг би продемонструвати таке віртуозне і безжалісне знання чорної натури, і змушений був визнати, що ніхто.

Чи зуміє юнак