Читати книгу - "Готель Велика Пруссія"

очі. Було незрозуміло, яким чином цей Давид збирається вистояти проти свого Голіафа, але з першим ударом ґонґа Маркус змінився, мов за помахом чарівної палички. Його м’язи зробилися пружними, кроки швидкими, а тіло вертлявим, як у змії. Моряк з першого ж раунду, не витрачаючи зусиль на розвідку, спробував дістати його довгими й важкими ударами, проте Щипак кожного разу щасливо їх уникав. Розуміючи, що програє опоненту в силі, він вправно заходив збоку, влучаючи тому в печінку, пірнав знизу, намацуючи короткими ударами живіт, аж поки той у третьому раунді на мить знесилено не опустив могутні кулаки в своїх чорних велетенських рукавицях. Маркус побачив його скривлений рот, пінисті губи і чіткі обриси щелепи, важкої і квадратної, наче шухляда. Дистанція була підходящою, і Щипак викинув уперед праву, а потім і ліву руку. Обидва удари втрапили точно в ціль. Голову моряка різко розвернуло вбік, плечі його опустились, і кілька секунд він стояв нерухомо, як зачаклований. Після цього важко гепнувся на поміст.

— Прекрасно! — Вінкель вдоволено відкинувся на спинку крісла. — А між іншим, цей моряк — нинішній чемпіон Данциґа, — додав він, розкурюючи сигару. — Думав, вистоїть проти Маркуса трохи довше.

Моряка, який все ніяк не приходив до тями, винесли на ношах. Ринг швидко протерли сухими ганчірками, після чого до бою приготувалася наступна бійцівська пара: боксер із Лемберга, на якого поставив Ніцпон, і жилавий боєць із Бреслау. Цей поєдинок цікавив Вінкеля значно менше, ніж попередній, тому він повернувся до розмови, лиш краєм ока відстежуючи, що відбувається на рингу.

— Що ж, а поза тим, — зауважив мафіозі, — гадаю, всі задоволені, як спрацьовують наші домовленості?

— Можемо почати, наприклад, з вас, — спокійно зауважив полковник, — за останні два місяці тутешня та берлінська поліція відпустила всіх заарештованих, чиї імена ви вказали. Тож ви задоволені, пане Вінкелю?

— Наразі так. Однак, і решта не в програші. Тиждень тому мої люди спіймали й видали вам двох крупних контрабандистів. Фабрики пана Ніцпона ледве встигають виконувати замовлення, бо я особисто рекомендую моїм діловим партнерам звертатися саме до нього. Партія соціал-демократів, яку очолює добродій Еберт, нещодавно отримала щедрі пожертви від кількох заможних землевласників. Знову ж таки за моїми рекомендаціями... А вам, шановний фон Гарпе, я от-от передам до рук таємну переписку російського посла. Тільки уявіть, як ви демонструєте її приголомшеному рейхсканцлеру. Повірте, там багато такого, від чого ваша кар’єра стрімко піде вгору... Тож, хай йому чорт, панове! Не бачу причин сидіти з кислими мармизами.

Вінкель окинув їх презирливим поглядом, в якому відчувалася дещиця ненависті, мов краплі отрути в склянці з випивкою. Потім кілька хвилин уважно спостерігав за поєдинком боксерів. Ці двоє виявилися приблизно однаковими за силою та умінням. Та все ж боксерові з Лемберга вдавалося на рингу більше. Головним чином, завдяки майстерним контрударам. Врешті-решт він таки збив свого суперника з ніг ударом в живіт. Точніше, склав його вдвоє, мов дочитану книжку.

— Який же він молодець! — закричав раптом Ніцпон, одразу, мабуть, подумавши про свою ставку. Фабрикант підхопився на ноги й щосили заплескав у свої пухкі долоні. — Браво! Браво! — вигукував він, ніби в театрі після вистави. — Перфектно! Просто перфектно!

— Так, непогано себе показав, — зауважив полковник.

Настрій цього товариства раптом змінився. Куди й поділася загальна понурість. Усі, навіть фон Гарпе, заходилися обговорювати майстерність Щипака і цього невідомого їм бійця з далекого австрійського Лемберга.

— Трапляються ж такі таланти в провінції, — докинув Еберт.

— І не кажіть...

— Це все тому, що там чистіше повітря. Тому й люди здоровіші.

— Згоден. Ви ж бачили наших горян? Справжні силачі.

— Дуже вдячні вам, пане Вінкелю, за цей вечір, — обережно промовив Ніцпон, — і даруйте, якщо виникли деякі... кхм... деякі... непорозуміння...

— Ну що ви, панове, — підводячись, відповів той. — Все це дрібниці. Головне, що ми все з’ясували і зрозуміли один одного. Як і ці боксери.

— Саме так... Дуже точна аналогія, — в один голос заговорили всі четверо.

— Поєдинки ще не закінчено, — додав Вінкель. — Тому насолоджуйтеся. Гарних вражень.

З цими словами він залишив їх, перейшовши в іншу залу, де на нього чекали за картярським столом.

VI

Берлін — Шпандау

4.11.1905

Небо над Берліном простягнулося похмурим куполом, що металевим блиском віддзеркалювався у неспокійних водах Шпрее. Брудно-червона баржа, навантажена піском, ліниво пірнула під міст і зникла десь у напрямку Руммельсбурґа[25]. Вістович навіть розгледів вантажника у брудній робі, що сидів на чорних вологих дошках, байдуже курив і спльовував просто в річку. Йому й самому запраглося курити. Цигарки завбачливо прихопив ще з Лемберга. До того ж одразу кілька пачок. І, як виявилося, не прогадав — куриво тут було значно дорожчим, аніж вдома.

Міст, під яким пройшла баржа, був залізничним. За останні півгодини ним вже двічі проїхав поїзд, заповнюючи простір довкола себе густою парою і нестерпним гуркотом. Вістович сам ще дві години тому сидів у вагоні і знуджено споглядав осточортілий пейзаж за вікном. Від Лемберга до Позена з ним у купе їхав молодий чоловік. Неговіркий, але з ним вони бодай грали в карти, вбиваючи час. За давньою звичкою, комісар потай уважно до нього приглядався, намагаючись зрозуміти, що це за один. З вигляду йому було десь двадцять п’ять або тридцять років. Хоч, може, віку додавали міцна статура й неголені підборіддя та щоки. Обличчя, втім, мав чесне, відкрите, як у молодого священика або солдата-новобранця. Однак Вістович звернув увагу на його руки. Точніше, на його кулаки. Міцні, мов кувалди, збиті. Шкіра місцями здерта. Без сумніву — цими кулаками чоловік послуговується часто. І тільки коли поїзд під’їхав до станції Позен і вони попрощалися, комісар зрозумів, що десь вже його бачив раніше. Де саме, він згадав аж у Берліні: рік чи два тому Вістович випадково потрапив на відкриті міські змагання з боксу. Тоді цей молодик яскраво переміг у напівсередній вазі й став чемпіоном міста. Звали його Ромко Лисак. «Втім, яке це вже має значення», — подумалось комісару, коли боксер невідомо чому пригадався йому тут, на березі Шпрее.

Вістович запалив цигарку й поглянув у інший бік. Крізь власний тютюновий дим він побачив ще одну сіру дугу мосту, за якою важкими куполами тягнувся вгору Берлінський собор. Здається, слід іти якраз у той бік. Десь