Читати книгу - "Убивства за абеткою"

БУТИ У ТВОЄМУ МІСТІ!

Пуаро, ясна річ, був у центрі подій. Листи, що він отримав, та їх факсиміле опублікували. Його звинувачували в тому, що він не запобіг злочинам, і захищали тому, що він був близько до того, щоб назвати вбивцю.

Репортери безперестанку діймали його проханнями про інтерв’ю.

«Що сьогодні повідомив мсьє Пуаро».

А за цим йшло півколонки дурниць.

«Мсьє Пуаро оцінює ситуацію як дуже серйозну». «Мсьє Пуаро напередодні успіху».

«Капітан Гастінґс, близький друг мсьє Пуаро, розповів нашому спеціальному представнику…»

– Пуаро, – лементував я. – Благаю, повірте мені. Я нічого такого не говорив.

А мій друг люб’язно відповідав:

– Знаю, Гастінґсе… знаю. Слово сказане та написане – між ними величезна прірва. Існують способи так перекрутити речення, що це цілковито змінює початкове значення.

– Я не хочу, щоб ви думали, що я справді сказав…

– Не хвилюйтесь. Все це не має значення. Ці дурниці навіть можуть стати в нагоді.

– Як?

– Eh bien, – сказав похмуро Пуаро. – Якщо наш божевільний читає те, що я буцімто сказав сьогодні «Дейлі блаґ», він може втратити до мене будь-яку повагу як до свого опонента!

Можливо, з моїх слів складається враження, що для розслідування не робилося нічого корисного. Навпаки, Скотленд-Ярд і поліція на місцях у різних графствах невтомно розслідували навіть найменші зачіпки.

Готелі, орендарі помешкань, пансіонати – усюди в радіусі скоєних злочинів детально проводились опитування.

Сотні розповідей від людей з буйною уявою, які «бачили чоловіка, що мав дуже дивний вигляд і закочував очі» або «помітили чоловіка зі злим обличчям, що крався неподалік», – просіювалося все до останньої подробиці. Ніяка інформація, навіть геть поверхнева, не була проігнорована. Потяги, автобуси, трамваї, залізничний персонал, кондуктори, книжкові крамниці, канцелярські крамниці – все піддавалося невтомним обходам, опитуванням, підтвердженням.

Певну кількість людей затримали й опитували, доки поліція не довідалася все про те, хто де був у ніч злочину.

Загальний результат був не цілковито марним. На певні дані звернули увагу й визначили їх як важливі зачіпки, але без подальших доказів вони ні до чого не привели.

У той час, коли Кром та його колеги невтомно працювали, Пуаро здавався мені навдивовижу розслабленим. Ми сперечалися час від часу.

– Та що ж ви хочете, щоб я зробив, мій друже? У цих рутинних опитуваннях поліція вправніша, ніж я. Завжди… завжди ви хочете, щоб я бігав кудись, як той пес.

– А замість того ви сидите вдома, як… як…

– Як мудра людина! Моя сила, Гастінґсе, – це мій розум, а не ноги! Весь час, коли я вам здаюся бездіяльним, я роздумую.

– Роздумуєте? – кричав я. – Чи зараз час для роздумів?

– Так, тисячу разів так.

– Що ви можете отримати від тих роздумів? Ви знаєте всі факти цих трьох справ напам’ять.

– Я не над фактами роздумую, а над способом мислення вбивці.

– Спосіб мислення божевільного!

– Саме так. І тому за одну хвилину його не осягнути. Зрозумівши, що за людина цей убивця, я зрозумію, хто він. І я дізнаюся все більше. Після злочину в Андовері що нам стало відомо про вбивцю? Майже нічого. Після злочину в Бексгіллі? Трохи більше. Після вбивства в Чарстоні? Ще більше. Я починаю бачити… не те, що ви б хотіли бачити… риси обличчя та форми, а риси мислення. Мислення, що схильне рухатися й діяти в певному напрямку. Після наступного злочину…

– Пуаро!

Мій друг безпристрасно глянув на мене.

– Так, Гастінґсе, я майже впевнений, що буде ще один. Багато залежить від la chance. Досі нашому inconnu46 щастило. Цього разу везіння може обернутися проти нього. Та в будь-якому разі, після ще одного злочину знатимемо більше. Злочин викриває дуже багато. Спробуйте змінювати свої методи як хочете, але ваші смаки, звички, спосіб мислення й ваша душа викриються вашими вчинками. Деякі ознаки спантеличують, інколи здається, що у справі дві різні людини, та з часом обриси стануть чіткими, і я знатиму.

– Хто він?

– Ні, Гастінґсе, не знатиму його імені та адреси! Я знатиму, що він за людина…

– А потім?..

– Et alors, je vais à la pêche47.

Оскільки вигляд я мав доволі приголомшений, він продовжив:

– Розумієте, Гастінґсе, професійний рибалка точно знає, яку муху пропонувати якій рибині. Мені потрібно запропонувати певну муху.

– А потім?

– А потім? А потім? Із вами так само важко, як і зі зверхнім Кромом із його вічним «О, невже?». Eh bien, а потім він клюне на приманку й потрапить на гачок, а ми потягнемо за вудку…

– А в цей час люди вмирають направо й наліво.

– Троє людей. А ще є, скільки там… біля ста двадцяти смертей на дорогах щотижня?

– Це зовсім інше.

– Напевно, для тих, хто помирає, все так само. Для всіх інших, родичів, друзів – так, різниця є, але є й одна річ, що тішить мене в цій справі.

– Заради всього святого, розкажіть щось, що може потішити.

– Inutile48 бути таким саркастичним. Мене тішить, що в цьому випадку навіть тінь провини не впаде на невинних.

– Хіба це не гірше?

– Ні, ні, тисячу разів ні! Немає нічого гіршого за життя в атмосфері підозр, коли бачиш, як на тебе дивляться очі й любов у них змінюється на страх… Немає нічого жахливішого, ніж підозрювати тих, хто тобі близький і дорогий… Це отрута, міазми. Ні, отруєння життя невинних людей – ми не можемо звинуватити Абеткаря принаймні в цьому.

– Скоро ви його почнете виправдовувати! – гірко мовив я.

– Чому б ні? Він, можливо, вірить у свою праведність. Ми, можливо, симпатизуватимемо його погляду.

– Ну ж бо, Пуаро!

– Прикро! Я вас шокував. Спочатку моя інертність… а потім і мої погляди.

Я похитав головою, не відповідаючи.

– Як би там не було, – мовив Пуаро за кілька хвилин, – у мене є один проект, який вас потішить, оскільки він активний, а не пасивний. І ще він включатиме багато розмов – і жодних роздумів.

Мені не зовсім сподобався його тон.

– Що це? – обережно поцікавився я.

– Розпитування в друзів, родичів і прислуги жертв про все, що їм відомо.

– Ви підозрюєте, що вони щось приховують?

– Ненавмисно. Та розповідь про все, що знаєш, включає в себе вибірковість. Якби я вас попросив розповісти про те, як минув ваш день учора, ви, можливо, відповіли б: «Встав о дев’ятій, поснідав о дев’ятій тридцять, їв бекон з яйцями й пив каву, пішов у клуб і т.д.» Ви б не розповіли таке: «Я зламав ніготь і був змушений