Читати книгу - "Убивства за абеткою"

неї.

Ми ввійшли в кімнату, з якої вийшов лікар.

Я довго там не пробув. Тора Ґрей досі стояла на верхньому майданчику сходів.

На її обличчі був дивний переляк.

– Міс Ґрей… – Я замовк. – Що трапилось?

Вона глянула на мене.

– Я думала, – мовила вона, – про «D».

– Про «D»? – Я розгублено витріщився на неї.

– Так. Наступне вбивство. Щось треба зробити. Це треба зупинити.

Позаду мене з кімнати вийшов Кларк.

Він спитав:

– Що треба зупинити, Торо?

– Ці жахливі вбивства.

– Так. – Він агресивно випнув підборіддя. – Я хочу поговорити з мсьє Пуаро… Чи впорається Кром?

Він кинув цю фразу досить неочікувано.

Я відповів, що його вважають дуже розумним офіцером.

У моєму тоні, напевно, не пролунало стільки ентузіазму, скільки мало б.

– Його поведінка до біса образлива, – мовив Кларк. – Наче він знає все… І що він знає? Нічого, як я розумію.

Він помовчав кілька хвилин. Потім сказав:

– Я роблю ставку на мсьє Пуаро. Маю план. Та ми про це пізніше поговоримо.

Він рушив уздовж проходу й постукав у ті самі двері, крізь які увійшов лікар.

Якийсь час я вагався. Дівчина стояла дивлячись у нікуди.

– Про що ви замислилися, міс Ґрей?

Вона звернула погляд на мене.

– Я все гадаю, де він зараз… убивця, маю на увазі. Не минуло й дванадцяти годин із того часу, коли все трапилось… Ох! Чи немає справжніх ясновидців, які б могли побачити, де він тепер і що робить…

– Поліція розшукує… – почав я.

Мої прості слова розбили закляття. Тора Ґрей опанувала себе.

– Так, – мовила вона. – Авжеж.

Тепер і вона зійшла вниз сходами. Я постояв там ще якийсь час, прокручуючи в голові її слова.

Абеткар…

Де він тепер?

Розділ шістнадцятий

(Не від імені капітана Гастінґса)

Містер Александр Бонапарт Каст вийшов разом з іншими глядачами з «Торкі палладіум», де дивився той надзвичайно емоційний фільм «Жоден горобець»45…

Він трішки покліпав, вийшовши на полудневе сонячне світло, і розглянувся навколо себе, наче загублений пес, що для нього було характерно.

І пробурмотів сам до себе:

– А це ідея…

Хлопчики, що продають газети, проходили повз із криками:

– Останні новини… Маніяк-убивця в Чарстоні… Вони несли плакати із написом:

УБИВСТВО В ЧАРСТОНІ. ОСТАННІ НОВИНИ

Містер Каст понишпорив у кишені, знайшов монету й купив газету. Проте не одразу розгорнув її.

Увійшовши на територію «Принсесс-Ґарденс», він повільно пройшов до критої альтанки, повернутої в бік гавані Торкі. Сів і розгорнув газету.

У ній були великі заголовки:

УБИТО СЕРА КАРМАЙКЛА КЛАРКА

ЖАХЛИВА ТРАГЕДІЯ В ЧАРСТОНІ

СПРАВА МАНІЯКА-ВБИВЦІ

А під ними було:

Лише місяць тому Англію шокувало та налякало вбивство молодої дівчини Елізабет Барнард у Бексгіллі. Нагадуємо, що у справі фігурував залізничний довідник «АВС». Такий само довідник було знайдено поруч із тілом сера Кармайкла Кларка. Поліція схильна вважати, що обидва злочини скоїла одна людина. Чи можлива така ситуація, що лютий убивця відвідує по черзі наші приморські курорти?

Молодий чоловік у фланелевих штанах і яскраво-блакитній сорочці від «Ертекс», що сидів поруч із містером Кастом, завважив:

– Жахлива справа, еге ж?

Містер Каст стрепенувся.

– О, дуже… дуже…

Його руки, як помітив молодий чоловік, так тремтіли, що він ледве тримав газету.

– Ніколи не знаєш, на що здатні ці божевільні, – безпосередньо мовив молодий чоловік. – Вони не завжди схожі на дурнуватих, знаєте. Часто вони здаються такими ж, як от я чи ви…

– Напевно, так і є, – сказав містер Каст.

– Це факт. Інколи їх виводить із рівноваги війна… і вони вже ніколи не стануть такими, як були.

– Я… гадаю, ви маєте рацію.

– Я ненавиджу війни, – мовив молодий чоловік. Його співрозмовник запротестував.

– Я ненавиджу чуму, й сонну хворобу, й голод, і рак… Та вони все одно трапляються!

– Війні можна запобігти, – впевнено мовив молодий чоловік.

Містер Каст засміявся. Він сміявся доволі довго.

Молодого чоловіка це злегка насторожило.

«Він і сам трохи звихнений», – подумав він.

А вголос сказав:

– Перепрошую, сер, ви, напевно, були на війні.

– Був, – мовив містер Каст. – Вона… вона… розтривожила мене. І з головою в мене не все добре з того часу. Болить, знаєте. Жахливо болить.

– О! Прикро це чути, – ніяково промовив молодий чоловік.

– Інколи я ледь розумію, що роблю…

– Справді? Що ж, мені час іти, – мовив молодий чоловік і поспіхом пішов геть. Він знав таких людей, що за кожної нагоди починають говорити про своє здоров’я.

Містер Каст залишився зі своєю газетою.

Він читав і перечитував…

Люди перед ним ходили туди-сюди.

Більшість із них говорила про вбивство.

– Жахливо… гадаєш, до цього причетні китайці? Чи не працювала кельнерка в китайському кафе…

– Власне, на самому полі для гольфу…

– Чув, то було на пляжі…

– …але ж, любий, ми пили чай в Елбері лише вчора…

– …авжеж, поліція його впіймає…

– …його скоро заарештують…

– …скоріш за все, він – у Торкі… а ця інша жінка, яку вбили, як там їх називають…

Містер Каст дуже акуратно склав газету й залишив її на сидінні. Потім підвівся й повільно пішов у напрямку міста.

Повз нього проходили дівчата, одягнені в біле, й рожеве, й блакитне, в літніх сукнях, і в піжамах, і в шортах. Вони сміялись, іноді хихотіли. Розглядали чоловіків навколо.

Ні на секунду їхні погляди не зупинялися на містері Касті…

Він сів за маленький столик і замовив чай із девонширськими вершками…

Розділ сімнадцятий

Вичікування

Із убивством сера Кармайкла Кларка таємниця Абеткаря сягнула найбільшого розголосу.

Газети були заповнені тільки цим. Повідомляли, що знайдено найрізноманітніші «зачіпки». Було оголошено, що арешти неминучі. Були фотографії всіх людей чи місцин, що навіть віддалено пов’язані з убивством. Були інтерв’ю з кожним, хто погодився його дати. Виникали запитання до парламенту.

Убивство в Андовері не поєднували з двома іншими. У Скотленд-Ярді вважали, що найкращим способом заарештувати вбивцю був цілковитий розголос. Населення Британії перетворилося на армію детективів-аматорів.

У «Дейлі флікер» під упливом великого натхнення написали такий заголовок:

ВІН МОЖЕ