Читати книгу - "Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр."

сприяти бандерівцям у здобутті широкої суспільної підтримки, адже була пов’язана з привласненням майна. А подібні ситуації завжди визволяють у певній групі осіб жадобу легкої наживи та пограбування.

Якщо застосування досвіду винищення євреїв для дій проти поляків у Сарненському та Костопільському повітах було витвором колективного керівництва, то рішення завдати масового удару в польські скупчення на Західній Волині, де раніше масові вбивства майже не траплялися, прийняв уже самотужки Дмитро Клячківський «Клим Савур». У період між березнем і травнем 1943 року він із одного з-поміж кількох лідерів українського підпілля став раптом найважливішим партизанським командиром на Волині. Смерть Василя Івахова зумовила, що ніхто в бандерівській ієрархії на Волині не міг підважити його позиції. Труднощі зі зв’язком із керівництвом у Галичині (де, окрім того, власне тривала внутрішня боротьба за лідерство) давали йому, натомість, значну свободу в прийнятті рішень.

У червні 1943 року «Клим Савур» віддав командирам УПА у західних повітах Волині офіційний наказ стосовно долі поляків. Цей факт підтверджують зізнання одного з локальних командирів УПА Юрія Стельмащука «Рудого». Він, зокрема, сказав на допиті:

У [...] червні 1943 року в Колківському лісі зустрівся я з Климом Савуром, заступником голови ставки Головної команди Андрієнком. Савур дав мені наказ знищити всіх поляків Ковельської округи. [...] Не виконати наказ я не мав права, а виконувати не дозволяли особисті переконання. Я звернувся до Андрієнка. Андрієнко сказав мені, що це вказівки не з центру, що це перекручування на місцях [виділення моє — Ґ. М.][96].

Стельмащук у цій ситуації намагався апелювати безпосередньо до провідника ОУН-Б Миколи Лебедя. У спеціальному листі, датованому 24 червня 1943 року, читаємо:

Друже Рубан! Передаю до твого відома, що у червні 1943 р. представник центрального Проводу, командир УПА — Північ «Клим Савур» передав мені таємну постанову у справі цілковитого, загального, фізичного знищення польського населення[97].

Не відомо, чи Стельмащук отримав бодай якусь відповідь (це дуже сумнівно, адже Лебедя саме зняли з посади), але можна мати певність, що в кінцевому підсумку наказ він виконав.

18 травня 1943 року «Клим Савур» видав відозву до польського населення, в якій усю відповідальність за загострення міжетнічних взаємин на Волині поклав на поляків, звинувативши їх у вступі до підпорядкованої німцям поліції. Відозва містила такий заклик: «Поляки! Опам’ятайтеся! Повертайтеся додому. Ті, котрі зараз служать і допомагають німцям, ще можуть повернутися [на слушний шлях — Ґ. М.], але завтра буде пізно!»[98].

На перший погляд, та відозва може свідчити, що бандерівці прийняли рішення про антипольську акцію допіру під впливом дій польської допоміжної поліції[99]. Проте, така інтерпретація відозви помилкова. В цій гіпотезі зовсім не беруться до уваги знані нам плани «виселення» поляків, підготовлені ОУН-Б задовго до появи на Волині формувань польської поліції. Крім того, не менш важливо, що вона не враховує вбивств польського населення в лютому-травні 1943 року, а отже, в період до оприлюднення відозви «Клима Савура».

Насправді ж, звернення Клячківського до поляків мало виключно пропагандистський характер. Ми можемо зі значною мірою ймовірності припустити, що день появи відозви — це момент, коли прийняте остаточне рішення про розширення сфери антипольських чисток. Відозва була покликана представити жертв винуватцями власних проблем, а злочинців, натомість, показати народними месниками, які запроваджують новий, справедливий лад.

Тут ми торкаємося ще одного проблемного питання. Іноді події на Волині намагаються представити як стихійний народний бунт, породжений багатолітнім польським пануванням. Промовисто це сформулював останній командувач УПА Василь Кук:

В початковий період то не УПА ініціювала антипольську акцію, ми мали справу зі спонтанними діями українського населення. [...] В першій фазі конфлікту на Волині мали місце не бойові операції партизанів, скеровані проти поляків, а дії часто озброєної сокирами, косами, вилами української людності. То була селянська помста за роки образ і принижень. Коли з’ясувалося, що ми не забороняємо селянам подібних дій проти поляків, вони набули масового характеру[100].

Однак аналіз подій не підтверджує цієї версії. Немає жодного сумніву, що вже перше масове вбивство польського населення в селі Парослі мало організований характер і було справою рук бандерівської ОУН. Подібним чином справа виглядає й у випадку всіх тих операцій, де ідентифіковано особи злочинців. Тим паче, дуже часто можна зауважити протилежну ситуацію, коли УПА мобілізувала місцеве населення до нападів на польські поселення. Наприклад, улітку 1943 року вояки УПА зібрали в селі Янівці чоловіків українського походження віком від шістнадцяти до шістдесяти років, відвели їх до села Гай і там наказали вбити зігнаних уже над ямою поляків, погрожуючи смертю за невиконання наказу. Чоловіки ті не мали вогнепальної зброї, їх єдиним озброєнням були сокири та вила. Злочини, скоєні селянами подібним чином, найбільше жахали поляків. Безумовно, вони також урухомлювали «локальні ініціативи», які проявлялися в убивствах тих, хто намагався втекти від смертельної загрози. Тому з часом ми можемо фактично спостерігати випадки убивства поляків українськими селянами з власної ініціативи. Мабуть, цього б не трапилося без присутності та «заохочення» з боку УПА. Схоже, що метою українського підпілля була якомога численніша участь місцевого українського населення в нападах. Адже без активної участі місцевих мешканців годі було говорити про вибух такої очікуваної ОУН-Б національної революції.

У червні 1943 року «Клим Савур» оприлюднив відозву до українців. Її слід розглядати як продовження пропагандистської підготовки липневої операції масового винищення поляків. Відозва починалася від пластичного змалювання перебігу пацифікації українського села Дермань-Залужжя у травні 1943 року, приписуваної польській поліції. Далі Клячківський звинувачував поляків у співучасті «у мордуванні і катуванні німцями українського населення» та співпраці з радянськими партизанами. В зверненні читаємо:

Тому, якщо на українських землях вибухне нова Гайдамаччина чи Коліївщина, то відповідальність за неї спадає цілковито й виключно на ті круги, що завели польську визвольну політику в протиукраїнський табір московського та німецького імперіялізмів і діють сьогодні на українській території [...] проти українського народу. Але нехай не забувають прислужники Москви й Берліну, що український народ уміє дати відплату![101]

Антипольська акція на Волині — апогей різанини

Перша реакція поляків

Одразу ж після перших убивств польське підпілля заходилося організовувати збройну самооборону. Було вирішено протистояти масовій втечі до міст шляхом створення сильних оборонних баз «із кільканадцяти сіл із великими скупченнями польського населення [...] з використанням укріплень, траншей і засіків із колючого дроту»[102]. Проте польських конспіраторів