Читати книгу - "Пора серця. Листування"

наснилі нам правлять за

опівнічне число.

Щось

промовляло у тишу, щось німувало,

щось ішло своїм шляхом.

Вигнанці й блукальці

мали домівку.

-------------------------------

О собори.

О небачені досі собори,

о непідслухані води,

о годинники глибоко в нас.

Париж, набережна Бурбон{225}, неділя, 20-го жовтня 1957 р., пів на третю пополудні —

48 {226} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, Париж, 23.10.1957

23-го жовтня 1957 р.

Я можу зрозуміти, Інґеборґ, що Ти мені не пишеш, не можеш писати, не писатимеш: я ж завдаю Тобі своїми листами{227} й віршами багато жалю, більше, ніж досі.

Скажи мені тільки, чи повинен я писати Тобі й надсилати вірші? Чи повинен я приїхати на кілька днів до Мюнхена (або кудись іще)?

Ти повинна зрозуміти: інакше вчинити я не міг. Якби я вчинив інакше, то це б означало, що я зрікаюсь Тебе — а цього я не можу зробити.

Заспокойся й не пали так багато!

Пауль

49 {228} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, Париж, 25.10.1957

25.Х.57.{229}

Сьогодні поштовий страйк, сьогодні не може надійти лист від Тебе.

В одній французькій газеті я прочитав максиму: «Il est indigne des grands cceurs de répandre le trouble qu’ils ressentent.»[5]{230}

І все таки! Тут!

----------------------

За дві години:

Ще одне, воно не сміє залишитися несказаним:

Оце «…Ти знаєш, куди він вказував»{231} мусить бути доповнене: В життя, Інґеборґ, в життя.

Чому я говорив про все це{232}: щоб зняти з Тебе почуття провини, яке прокинулося в Тобі, коли мені запався світ. Щоб назавжди зняти його з Тебе.

Ти повинна, Ти мусиш написати мені, Інґеборґ.

50 {233} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, Париж, 26-27.10.1957

На рівні уст{234}, відчутно:

нетрі мороку.

(Не мусиш, сяйво, шукати його, залишишся

тенетами у снігу, втримаєш

свою жертву.

Обоє правдиві:

торканне й недоторканне.

Обоє говорять з провиною про кохання,

обоє жадають тут бути і вмерти.)

Рубці на листках, вузлики, вії.

Вдивляння очей, дневі чуже.

Шкаралуща, правдива й відкрита.

Уста відали. Уста відають.

Уста домовчать усе до останку.

26-27-го жовтня 1957 р.

51 {235} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Мюнхен, 28.10.1957

Я НАПИШУ СЬОГОДНІ ТЯЖКО ПРОБАЧ

ІНҐЕБОРҐ

52 {236} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Мюнхен, 28.-29.10.1957

Понеділок, 28-го жовтня 1957 р.

Мюнхен

Паулю,

уже десять днів минуло{237}, як надійшов Твій перший лист. Відтоді я щодня намагаюся відповісти, та проминаю нагоду, бо годинами веду з Тобою розмови, сповнені розпачу.

До яких скорочень я мушу вдатися тепер у листі! Чи Ти, усе-таки, зрозумієш мене? Чи думатимеш про ті моменти, коли перед моїми очима — тільки вірші, або тільки Твоє обличчя, або Nous deux encore?![6]{238}

Я не можу ні з ким порадитись, Ти це знаєш.

Я вдячна Тобі, що Ти про все розповів дружині{239}, бо «заощадити» їй це все означало б, усе-таки, брати на себе більшу вину, а також її принижувати. Бо вона є такою, якою