Читати книгу - "Гордість і упередженість"

коли-небудь йому в пригоді — ота його огидна пихатість?

— Так, стала. Вона часто змушувала його до поблажливості та щедрості: він легко розставався з грошима, коли його просили, виявляв гостинність, підтримував своїх орендарів і допомагав бідним. Спонукою до цих вчинків була його родинна гордість і гордість синівська, бо він дуже пишається своїм батьком. Не зганьбити публічно своєї родини, не відступити від загальноприйнятих правил, зберегти вагу маєтку Пемберлі в суспільстві — це мотив надзвичайно потужний. Окрім цього, він має ще й братню гордість, котра, в поєднанні з певними братніми симпатіями, робить його надзвичайно чуйним і пильним охоронцем власної сестри; ви ще почуєте, що всі вихваляють його як надзвичайно турботливого брата — кращого і не знайти!

— А що за дівчина міс Дарсі?

Містер Вікхем похитав головою.

— На жаль, я не можу назвати її приязною. Не хотілося б говорити погано про кого-небудь з родини Дарсі, але вона дуже схожа на свого брата — гордовита, дуже гордовита. В дитинстві вона була дуже ніжною і привітною дівчинкою, а в мені просто душі не чула; я міг гратися з нею годинами. Та зараз вона для мене — чужа людина. Це вродлива дівчина років п'ятнадцяти-шістнадцяти; наскільки я знаю — дуже добре освічена й вихована. Відтоді, як помер її батько, вона жила в Лондоні; з нею — гувернантка, котра займається її вихованням.

Після численних пауз і спроб поговорити на інші теми Елізабет не могла не повернутися до їхньої першої теми і сказала:

— Мене так дивує його дружба з містером Бінглі! Як може містер Бінглі з його, здавалося б, привітною вдачею, і котрий є сама приязність, приятелювати з такою людиною? Що їх тримає разом? Ви добре знаєте містера Бінглі?

— Я зовсім його не знаю.

— Це — добрий, приязний і привабливий чоловік. Мабуть, він просто не знає, яка цяця цей містер Дарсі.

— Можливо, й не знає, бо містер Дарсі здатен бути приємним тоді, коли йому це потрібно. Йому такого вміння не бракує. Він може бути приємним та легким у спілкуванні компаньйоном, якщо вважатиме це за потрібне. З рівними собі за суспільним становищем він поводиться зовсім по-іншому, ніж із людьми менш впливовими та заможними. Його гордовитість завжди при ньому, але з багатими він — поблажливо-ліберальний, справедливий, розважливий, шляхетний, а інколи навіть приязний — залежно від заможності і становища його співрозмовника.

Невдовзі компанія, що грала у віст, розпалась, і її колишні учасники скупчилися навколо другого столу, причому містер Коллінз опинився між своєю кузиною Елізабет та місіс Філіпс. Остання із чемності поцікавилася його досягненнями у грі. Вони виявилися поганенькими — він програв у кожній партії. Коли ж місіс Філіпс почала висловлювати з цього приводу стурбованість, то він попрохав її не перейматися і з непідробною емоційністю серйозно запевнив її, що це не мало ніякого значення, бо програні гроші для нього — не варта уваги дрібниця.

— Пані, — мовив він, — я дуже добре знаю, що коли грають у карти, то таке може трапитися з будь-ким; на щастя, мої обставини не настільки скрутні, щоб п'ять шилінгів багато для мене значили. Звичайно ж, не кожен може цим похвалитися, та завдяки леді Кетрін де Бург я назавжди позбавлений необхідності бентежитися з приводу таких дрібниць.

Ця розмова привернула увагу містера Вікхема. Якийсь час він спостерігав за містером Коллінзом, а потім тихо спитав у Елізабет про міру близькості стосунків між її родичем та родиною де Бург.

— Леді Кетрін де Бург, — відповіла Елізабет, — нещодавно наділила його парафією. Не знаю, як містер Коллінз уперше потрапив їй на очі, але можна з упевненістю стверджувати, що познайомилися вони недавно.

— Ви, мабуть, знаєте, що леді Кетрін де Бург і леді Енн Дарсі були сестрами; і, відповідно, що вона є тіткою нині живому й здоровому містеру Дарсі?

— Та ні, не знала. Про родинні зв'язки леді Кетрін я взагалі нічого не знала. Про її існування довідалася лише позавчора.

– Її дочка, міс де Бург, матиме велике придане; всі вважають, що вона побереться зі своїм кузеном і таким чином їхній шлюб об'єднає ці два маєтки.

Зачувши це, Елізабет посміхнулася, бо їй пригадалася сердешна міс Бінглі. Марними судилося бути всім її залицянням, марними і непотрібними виявляться її дружба з сестрою містера Дарсі та її похвали на його адресу, якщо він уже призначив собі одружитися з іншою.

— Містер Коллінз, — сказала Елізабет, — високої думки про леді Кетрін та про її дочку; але деякі з подробиць його розповіді про її ясновельможність наводять мене на думку, що та вдячність, яку він до неї відчуває, заводить його в оману і що насправді вона є жінкою гордовитою та марнославною.

— Здається, що значною мірою воно так і є: леді Кетрін дійсно жінка гордовита і марнославна, — відповів Вікхем. — Я не бачив її вже багато років, але добре пам'ятаю, що мені вона ніколи не подобалась і що манери її завжди були владними та зневажливо-пихатими. Вона має репутацію жінки розважливої та розумної, але гадаю, що частково це пояснюється її становищем і багатством, частково — безапеляційними манерами і частково — гордовитістю її племінника, котрий вважає, що всі його родичі неодмінно мусять бути людьми винятково розумними.

Елізабет погодилася з таким раціональним поясненням, і отак вони й продовжували з приємністю для себе розмовляти, доки вечеря не поклала край грі у карти, давши змогу містеру Вікхему приділити увагу й іншим дамам. Під час гамірливої вечері, що її організувала місіс Філіпс, зав'язати розмову було майже неможливо, але його манери всім надзвичайно сподобалися. Що б він не говорив, усе виходило добре і доречно; що б він не робив, усе було вишуканим і галантним. Коли Елізабет поїхала додому, її думки були тільки ним і зайняті. Дорогою вона лише й думала про містера Вікхема і про те, що він їй розповів, але не могла ні слова про нього мовити, бо Лідія та містер Коллінз теревенили, не замовкаючи. Лідія без упину говорила про лотерею та про фішки, які вона виграла чи програла, а містер Коллінз захоплювався чемністю містера та місіс Філіпс, заявляв, що йому байдуже до програних у віст грошей, пригадував страви, які подали на вечерю, і постійно турбувався, чи не тісно його кузинам з ним сидіти. Він хотів сказати набагато більше, ніж йому вдалось, але не зміг, бо карета нарешті зупинилася перед маєтком Лонгберн.

Розділ XVII

Наступного дня Елізабет розповіла Джейн усе, про що йшлося між нею