Читати книгу - "Біографія випадкового чуда"

і кричали: «Бабай!»

Ямаєць був справді чорним. Таким чорним-чорним. Він мав довгі чорні пальці й ніжно-рожеві долоні, ніс у нього був широкий, на півлиця, волосся закручене тонкими змійками, і він називав це дредами.

Ямаєць говорив дуже приблизною українською мовою, а Лєна — дуже приблизною англійською. Так вони, приблизно, спілкувалися.

Лєна казала:

— Ти справді такий black, що аж страшно. Це щоб уночі маскуватися?

Ямаєць — Ішіон або якось так — усміхався.

— Чого ти взагалі сюди приїхав, га?

— To study українська мова і література.

— Ну це зрозуміло, але WHY?

— Цікаво.

Ішіон багато розповідав про Ямайку, Лєна половину розуміла, половину дофантазовувала.

— Я народився на Ямайці, — говорив Ішіон. — Мої батьки, діди і прадіди ловили рибу. Але взагалі-то ми з Африки.

— Це все дуже цікаво, але мене мучить тільки одне питання. Скажи чесно, ну чого ти сюди приперся?

Слова «приперся» Ішіон не знав. Він, урешті, багато чого не розумів, і Лєну втішало, що є люди, які розуміють іще менше за неї.

На Ямайці, казав Ішіон, усі чоловіки ловеласи. Але вони не просто використовують жінок, а й служать їм. Жінки обожнюють ямайських чоловіків, і навіть коли ті їх залишають, жінки далі є щасливими. Ямайські чоловіки роблять ямайських жінок щасливими. Крім того, всі вони мають пістолети і деколи стріляють один в одного. Всі мріють виїхати до Америки, і деколи їм це вдається. Також усі співають пісні Боба Марлі, а дітей Боба Марлі, їх щось п’ятнадцятеро від різних жінок, уважають неофіційними принцами острова.

Із вдячності Лєна, як уміла, розказала Ішіону історію України й показала місцеві визначні пам’ятки. Палац польського князя, в якому тепер була казарма для новобранців, і бар «Золота рибка», в якому наливали найдешевше в місті пиво.

У «Золотій рибці» вони часто сиділи. Лєна пила пиво, а Ішіон випендрювався (цього слова він, звичайно, теж не знав) і замовляв коктейлі. Офіціантки ненавиділи Ішіона й щоразу казали йому одне і теж:

— Нема в нас коктейлів! Ми тільки пиво наливаємо і горілку!

— Змішайте пиво з горілкою, і буде коктейль, — казав Ішіон українською, але офіціантка все одно зі сльозами на очах благала Лєну:

— Ну, поясніть йому, що ми таке не робимо!

— Принесіть йому «Криваву Мері», — пропонувала Лєна.

— Це типу томатний сік із горілкою? — офіціантка аж підстрибнула від щастя. — П’ять секунд! Зараз принесу!

Лєна рятувала Ішіона від українців, а українців від Ішіона. Відтак усі були задоволені. Керівництво «Золотої рибки» потайки пишалося тим, що до них ходить іноземець, і крізь пальці дивилося на колір його шкіри. Із часом, до речі, цей бар почав обростати легендами, і остання з них — що тут був сам Боб Марлі. Тепер бар так і називається — «У Боба», і тут наливають найдорожчі у місті коктейлі. Стіни обвішано табличками «Відчуй температуру — змішуй градуси» і підпис «Боб Марлі», хоча сам Боб Марлі, здається, ніколи такого не співав.

Проте в Ішіона виникли непередбачувані проблеми з Лєниними колишніми колегами по підпіллю. Це стало очевидним, коли якось у «Золоту рибку» прийшов Дарвін зі зброєносцями і сказав:

— А що це ви тут сидите?

— Не можна? — огризнулася Лєна.

— Та ні, можна, — відповів Дарвін і відійшов убік.

Спостерігав за ними обома декілька годин, попиваючи біля барної стійки мінеральну воду.

— Don’t worry, — втішав Лєну Ішіон, — я звик до расизм, мені це по барабан.

— Головне, щоб не по башка.

— Що таке башка?

— У деяких випадках те саме, що барабан.

«Рух опору» видав оперативну постанову, яка забороняла будь-які стосунки іноземців з українськими дівчатами. Це стосувалося, власне кажучи, тільки Ішіона і Лєни, бо Ішіон був єдиним у місті іноземцем, а Лєна була єдиною, хто з ним узагалі говорив.

Кілька разів Ішіона хтось переслідував по темних закапелках, але йому завжди вдавалося втекти. Ішіон узагалі добре бігав, сказав, що на Ямайці всі добре бігають, бо там не їздить громадський транспорт.

Потім Лєна отримала «офіційне» запрошення відвідати збори організації, бо розмова, яку там вестимуть, «прямо стосується її неприпустимої богомерзької поведінки».

Ось що написала у своєму щоденнику Лєна:

«Було цікаво послухати ідіотів. Я їм так і сказала з порога:

— Ви всі тут ідіоти!

Курдупель, як завжди, розмахуючи руками, виголосив коротку промову і звелів мені сісти на крісло посеред кімнати.

— Ви тут цілий суд влаштували! — засміялася я.

— Невже в усьому місті, — серйозно сказав голова, — щоб дружити, не знайшлося жодного українського хлопця?

— Виходить, що не знайшлося. Подивіться на себе, хіба з вами можна дружити? Ви ж комсомольці й фашисти в одному флаконі!

Дарвін, ніби вжалений, підскочив на своєму стільці.

— Спокійно, — звелів духовний лідер. — Ми тут зібралися для того, щоб провести виховну бесіду.

— А якщо не вдасться словами переконати, будете мене бити?

— Ти подумай, якого кольору ваші мавпенята понароджуються! — вигукнув Дарвін.

— Дарвіне, — сказала я, — чого, думаєш, тебе прозвали Дарвіном? Мавпи деколи й білошкірі бувають.

— Я бачу, що виховна бесіда не вдалася, — резюмував курдупель.

Члени організації, їх було близько двадцяти, всі як за командою встали зі стільців і взялися витягувати зі штанів ремені.

На цьому етапі я мушу зізнатися, що ні на які збори я насправді не пішла, просто хотіла наочніше уявити, як виглядала би наша розмова.

Я не люблю битися і, коли мене б’ють, теж не люблю, а щось одне точно сталося б, якби я прийняла запрошення з’явитися на згадані збори. Ні, нікуди я, звичайно, не пішла. З партизанами треба боротися їхніми ж, партизанськими, методами».

Будинок, у якому «Рух опору» винаймав кімнату, хоч і мав столітню історію, — там, здається, навіть Іван Франко свої вірші читав, — в Лєниних очах давно був дискредитований. В інших кімнатах засідали нічим не кращі організації: «Воля або смерть», «Червоно-чорний прапор», «Молода нація».

Усе спрацювало тіп-топ. Вночі Лєна розбила вікно «Руху опору», вкинула в кімнату притриману до кращих часів пляшку з коктейлем Молотова, і кімната миттєво спалахнула. І стільці спалахнули, і стіл, і портрет Степана Бандери. Його Лєні було шкода, Степан Бандера тут узагалі висів ні до чого, але іноді треба жертвувати меншим заради більшого.

Міліція,