Читати книгу - "Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк"

href="ch2.xhtml#id14">[13]. Із зовнішнього, офіційного боку — це історія конкурентної боротьби, яку ведуть «дешеві крамниці В» Махіта з дешевими крамницями Крестона, з одного боку, а з іншого — з такими ж крамницями великого Аарона. За фірмами стоять банки і підприємства-фінансувальники. Така конкурентна боротьба в «інтересах широких верств незаможних споживачів» робить ціни непридатними для будь-якої калькуляції і призводить до занепаду підприємств. Лише ініціатива та геніальне фінансове рішення Махіта витягають підприємства з безвиході й уможливлюють створення великого концерну дешевих крамниць А, В, С.

Іронія автора, його пристрасть, прихована під маскою гумору, скерована не стільки проти явної кримінальної злочинності — ця форма видається йому порівняно безневинною, схильною до поразки, достатньо загроженою, — скільки проти організованої злочинності, проти законодавств, проти потужних і консервативних систем насильства. Він заходить так далеко, що в демаскуванні несистемних, але явних зловживань і випадків порушення закону, чим переважно займаються певні опозиційні партії, бачить донкіхотство й битву з вітряками. «Так, ніби закони створюються для їхньої користі», — цинічно заявляє інспектор поліції. По суті, відкритий бандитизм є більш чесним і менш шкідливим, тому колишній опришок, а нинішній торговець містер Махіт відчуває моральну відразу, погоджуючись на підписання контрактів. У малому завулку злодійсько-купецького світу автор хотів нам, ніби на моделі, показати антиномію економічного життя назагал, у розрізі показати його механізми.

Вершиною чудового esprit і справжніми перлинами цинічної і прекрасної іронії є розлогі авторські міркування на різні теми, які він вкладає в уста героїв і густо розсіює сторінками роману. Вони складають бурлескний шар роману, який накладається на шар реалістичний. Роман Брехта слід уважати одним із найцікавіших досягнень останніх часів.

Особливої уваги заслуговує досконалий переклад Тарновського та чудовий переклад віршів, зроблений Бронєвським.

Першодрук:

„Wiadomości Literackie” 1937, nr 15 [рецензія на «Тригрошовий роман» Бертольда Брехта (1898—1956), перекладений Марцелем Тарновським (вірші переклав Владислав Бронєвський), виданий Популярною Книгарнею (Варшава, 1936)].

Перевидання:

Bruno Schulz 1892—1942…, s. 156.

Роман про сільського пароха

Шокуюче враження від цієї книги не є заслугою самого лише автора та його письменницької майстерності. Це блискуче вторгнення світла у провалля людського життя та його зв’язки з вічними проблемами, яке виводиться зі старих джерел християнського душезнавства. Що ж нам відомо про цей жахливий інструмент інтроспекції, вироблений поколіннями святих, справжніх мучеників сумління, котрі під тиском трагічних сумнівів, у безстрашних пошуках найвищої істини стояли на межі людської природи? Те, що сьогодні загальноприйняте, що вважається християнською доктриною, ота редукована, пригладжена, компромісна наука — плід пристосування й адаптації Костелу до вимог життя та панівної влади, позбавлена свого трагічного радикалізму, своєї понаджиттєвої нещадності, — чим же вона є, якщо не блідою тінню, хибною карикатурою ідей Учителя? Герой роману має відкриті очі й чутливе серце до будь-яких проявів суспільної несправедливості, до страждань і утиску, всі глибини людського болю відомі йому не тільки з власного досвіду, а і з його розширеної свідомості та знання про людське, яким він володіє завдяки призначенню натхненного сповідника й володаря душ. Ставлення християнської доктрини до земної справедливості — ця дивно двозначна й заплутана вже у словах Євангелія проблема, яка ще більше ускладнюється внаслідок необхідності співжиття Костелу зі світською владою, яка обговорюється у постійно оновлюваних аспектах і глибинно окреслюється, демонструє нам тут свою майже безвихідну заплутаність. Але в очах героя — чистої та вірної душі — справжнім нещастям, суттєвою виразкою є не кривда, не страждання й недоля. Ці справи блякнуть перед грізними небезпеками, які чигають на душу людини, перед вічною боротьбою зі злом, перед драмою, головним сюжетом якої є доля людини.

Бернанос показує нам людське життя, всуціль зорієнтоване на найвищі цілі, поставлене на службу вічності та грізних проблем спасіння. Високе слово «вічність» він розмінює на дрібну монету людської правди, показуючи її, наче у краплині води, кожної окремої миті людського існування.

Складається враження, що ми спостерігаємо за людськими справами в якомусь новому, нечуваному, яскравому світлі, наче мантія фактів, звичайної психології, стимулів і мотивів раптом падає і відкриває зовсім іншу, жахливу фізіономію життя, корінь людської долі, її незвіданий ризик і піднесеність. І це відбувається не тільки з життям героя, який відкриває нам у своєму щоденнику боротьбу і розпач людини, що веде бій за віру, а з життям кожного, кого доля чи випадковість зіштовхнули з цим недооціненим святим. У пронизливому світлі доктрини драматизується й накопичується людське життя, його напруга сягає вічних антиномій.

Треба визнати, що інструмент католицької інтроспекції потрапив тут у добрі руки, знайшов в особі автора гідного продовжувача великих попередників. Натхнення, завзятість і патос Бернаноса відповідають широті теми.

Це книга, яку не можна оцінити пасивним естетичним переживанням. Вона вимагає чогось більшого, вимагає глибшої й дієвішої реакції, цілісної й інтегральної відповіді від усього нашого єства.

Переклад Роґовича — на високому рівні.

Першодрук:

„Wiadomości Literackie” 1937, nr 18 [рецензія на книгу Жоржа Бернаноса (1888—1948) «Щоденник сільського священика», перекладену Вацлавом Роґовичем, опубліковану видавництвом „Rój” (Варшава, 1937)].

Перевидання:

Bruno Schulz, Proza, s. 395—396.

«Супутники снів»

Автор цієї дивної книги кокетує містицизмом, але це не низький, дешевий містицизм. Це не палкий, поважний і саморослий містицизм Кафки, це радше містицизм Майєра[14] — іграшковий, гедоністичний і салонний, який не ґрунтується на запозиченому внутрішньому досвіді, сповнений примхливої довільності й невідповідності. Але якщо в Майєра маємо певний філософський кістяк, то Леонгард Франк любується ірраціональним безконтурним туманом думок та ідей, мерехтливою сумішшю елементів фройдизму, психіатрії і платонівської містики.

Полюсом, довкола якого розгортається ця еклектична псевдомістика, є екзальтована еротика, сексуальність, піднесена до рангу найсуттєвішої справи існування, проблема любовного вибору, зведена до метафізичної проблеми. Не можна нічого закинути дослідженню такої потужної стихії, як стать, пошукам філософського дна цього невичерпного питання, але екзальтація Франка не ґрунтується на жодному відкритті взаємин у цій галузі. Його проникнення вглиб проблем статі не виходить за межі інтимного горизонту.

Еротичне життя героїні роману перебуває під знаком якоїсь дитячої травми. Її почуття конвульсивно закривається перед нападами пристрасті її чоловіка, котрий обожнює її. Цю її відразу поділяє, ніби з почуття симпатії, молоденька надчутлива Марія, племінниця Єви, і з цих інстинктів істеричної незайманості чи хворобливої жіночності автор виводить свою філософію платонівського вибору душ.

Єва покидає чоловіка, переживає кілька любовних пригод, які розчаровують її, аж раптом у якомусь місці, без жодного переходу, перебіг нарації просто відривається від ґрунту реальності. Єва перебуває в якомусь просторі сновидінь, в якійсь двійниковій реальності мрії, де передбачає свою майбутню долю, своє поєднання зі справжнім коханцем своєї