Читати книгу - "Переяславська рада - трагедія України і програш Європи"

надрукований українською мовою, за словами Феофана Прокоповича, "всюды по местам народным прилеплять указано" (цит. за: Мезин С. А. "Полтавская баталия" в сочинениях Феофана Прокоповича. - С. 155).

Це, до речі, робилося за підказкою Меншикова. Ось що він радив Петру І: "И для того за благо вашей милости советую при таком злом случае надлежит весма здешний простой народ утвердить всякими обнадеживаниями чрез публичные универсалы, выписав все ево, гетмана, к сему народу озлоблення и тягости, и чтоб на ево ни на какие прелести не склонялись, пожеле когда он сие учинил, то не для одной своей особы, но и всей ради Украины. И бес того не пройдет, чтоб каких не было от него здесь прелестных универсалов или тайных каких оракций. Прочее то все отдаю в ваше высокоздравие розсуждение" (Письма и бумаги... -Вып. 2. - С. 864–865).

Першого листопада 1708 року цар звернувся з ультиматумом до військової старшини, яка перейшла з Мазепою на бік шведів: якщо до 1 грудня не повернуться, "кто будет против нас служить тем нашим неприятелям, тех обьявляем изменником нашим и Отчизны вашей. И будут их чины и маетности и пожитки их отобраны и розданы верным за службу их. Також жены и дети их взяты и сосланы будут в ссылку. А кто из них поиманы будут, и те, яко изменники, казнены будут смертью без пощады" (там само. - С. 267).

Тим часом Петро І розпорядився стосовно нових каральних акцій. За його вказівкою Меншиков зобов'язаний був вивезти всю артилерію з гетьманської столиці Батурина, "а строения сжечь". Через три дні цей наказ повторюється: "Батурин... другим за приклад зжечь весь" (там само. - Вып. 1. - С. 274).

Багатьох захисників прибивали або прив'язували до колод і спускали вниз за течією Сейма - до впадіння у Десну, з-за якої мали прийти Карл XII і Мазепа. За словами Чарлза Вітворта, в Батурині "зарізано жорстоко 6000 чоловік без огляду на вік і стать" (Мацьків Т. Вказ. праця. - С. 78).

Така жорстока розправа з гетьманською столицею, звичайно, важко вразила населення України. Катастрофічне становище зрозумів і відчув Мазепа: "Теперь все пойдет иначе: Украина, устрашенная судьбою Батурина, будет бояться держаться с нами заодно".

Третього листопада Петро І писав Меншикову: "Припало мне на ум, что в Прилуках гетманских единомышленников, которые ныне при нем, многих есть жены и дети. Для чего изволь нарочно прислать туды кого-нибудь з драгун и взять их за караулом" (там само. - С. 272).

До Прилук відбув "для лутчей обороны от неприятельського наступления и изменника Мазепы с войском нашим великороссийским генерал наш маер князь Григорий Волконский". До Білої Церкви також планувалося ввести російський гарнізон. Коменданту цієї фортеці Петро І погрожував: "А если же кто дерзнет сему нашему великого государя указу учинить непослушание и тех наших Великороссийских людей пустить в замок не похосцет, и с теми учинено будет по тому ж, как и в Батурине с сидящими... Которые противились побиты, а заводчикам из них учинена смертная казнь" (там само. - С. 292).

Козаків з цього замку Петро І наказував князю Голицину відправити до Києва, а потім "велели вывесть оттуды пушки и амуницию, и валы, хотя не вовсе разорить..." (там само. - С. 295).

Самі себе воювали

Вказана акція, на жаль, увінчалася успіхом, бо допоміг український полковник. Ось як описував захоплення Білої Церкви Д. Голіцин: "Когда я из Батурина прибыл в Киев, уведомился, что в Белой Церкви от Мазепы оставлен президиум - полк сердюцкой с полковником Бурляем, в котором сказывали 800 человек, и есть ево, Мазепы, некоторые пожитки... чрез способ доброй полковника Бурляя уговорил й замок Белоцерковской й пожитки Мазепы у него приняли. И посажены в замок ис киевского гарнизона 300 человек. А пожитки велел в Киев привести. А оному сердюцком полковнику с полком велел к Києву итти. И буду держать в Киеве до указу Государева. А при уговоре оному полковнику за отдачю фортеци обещано дать 100 рублев, сотником по сорок, казакам по 2 рубли. Писал в Нежин и велел Анненкову с полком из Нежина итти в Белую Церковь. А в Нежине оставил 2 полка..." (там само. - С. 947).

Не обійшли "увагою" й самого Мазепу. Його прокляло в Глухові своє ж духовенство, портрет на показ людям волочили по вулицях. Особливо намагалися догодити ті представники церкви, які ще донедавна звеличували його. Феофан Прокопович перевершив самого царя в оплюгавленні свого колишнього добродія. У чорних фарбах змалював крок Мазепи й інший виходець з України - Стефан Яворський, який проклинав вчинок Мазепи на церковному обряді в Успенському соборі Москви 12 (23) листопада 1708 року. Цей колишній восхвалитель Мазепи тепер "полыхая гневом о полчищах изменческих", проклинав усіх тих, хто залишився вірним гетьману.

Петро І уже міг після цього упиватися перемогою над Україною, оскільки частина козацької старшини за його наказом слухняно підняла зброю на свого гетьмана. Так, Меншиков 26 жовтня 1708 року писав Петру І: "...В здешней старшине, кроме самых вышних, також и в подлом народе с нынешняго гетманского злого учинку никакова худа ни в ком не видать" (там само. - Т. VІІІ. - С. 865).

Можна, звичайно, було тішитися московським вельможам, оскільки щодня знаходилися вислужники, які зраджуючи свого гетьмана і свій народ, намагалися чимдужче запобігти царської ласки. Так, канцелярист С. Боровський залишив Мазепу і поїхав назустріч Меншикову і в Нових Млинах "и прежде всех обьявил ему о его, зменника Мазепы, за Десну, к шведу отшествию" (Шутой В. Борьба народных мас... - С. 279).

Кролевецький козак Ф. Стожок від імені Меншикова двічі відправлявся в Батурин і "оных воров от напрасного християнского кровопролития унимал" (там само. - С. 285).

А наказний прилуцький полковник Ніс відправив одного з старшин свого полку Соломаху до Меншикова, підказавши, в якому місці можна штурмувати батуринську фортецю.

Після взяття Батурина його комендант зумів урятуватися втечею. По дорозі, проїжджаючи через село Обмочево, зайшов до кума зігрітися, "по неже ввесь обмок". Виліз в останнього на піч і заснув. Тим часом кум пішов до сільського війта й доніс, що в нього перебуває полковник Чечель. І невдовзі цей видатний мазепинець уже був у руках козаків Ященка з села Попівки конотопської сотні, котрі доставили Чечеля до Меншикова й "отдали великороссиянам" (там само. - С. 301).

Аби задушити українську волю українськими руками було вирішено залучити і Семена Палія, засланого раніше царем до Сибіру. Князь Долгорукий,