Читати книгу - "Переяславська рада - трагедія України і програш Європи"

пропонуючи Петру І виписати Палія з Сибіру, наголошував, що той "у легкомысленных имеет любов и немалый кредит".

Настільки важливим було Москві використати Семена Палія в боротьбі проти українського самостійництва, що Петро І свої укази щодо повернення колишнього фастівського полковника із сибірського заслання повторює тричі. Скажімо, на початку грудня 1708 року цар писав московському комендантові князю Гагаріну: "О полковнике черкаском Палее паки подтверждаем вам, дабы оной, как наискорей взят был к Москве и оттоль прислан был сюды на почтових подводах, что весьма нужно надобно" (Письма и бумаги... - Т. VІІІ. - Вып. 1. - С. 344).

Велику увагу було звернуто на притягнення до боротьби з Мазепою миргородського полковника Данила Апостола, котрий раніше пішов за своїм гетьманом до шведів. Дізнавшись, що на вимогу царя Апостол покинув Мазепу, Петро І наказував: "И буде полковник миргороцкой где в близости обретатца, то прикажи ево сыскав к нам прислать, обнадежа ево милостию нашею, потому что он великой неприятель был Мазепе" (там само. - С. 237).

Природно, для ліквідації української державності Москва мала використати й запорожців. Ось чому вже згаданий Долгорукий пропонував Петру І 27 січня 1709 року, щоб січовиків "порознь разделить, понеже в оных, кроме своеволства и опасности, лишней службы не будет" (там само. - Вып. 2. - С. 625).

Григорій Долгорукий, котрий був фактично приставлений до Івана Скоропадського, повідомляв Петра І, що "о воровстве государь запорожцов писали неоднократно до миргороцкого полковника, дабы оной, выбрав из своего полку добрых козаков и удоволствовав, послал в Запороги в разные курени, чем бы возможно тамо завотчиков кошевого и судью испровергнуть и во всех противниках диверсию учинить" (там само. - С. 710).

Як видно з подальшого змісту даного листа, особливо старався Скоропадський: "Також и господин гетман с свою сторону с общаго совету, отвращая оных своеволников, писал и другими способы тайно неусыпно, как возможно, трудимся как и ныне, удовольствовав денгами, посылали с писмами казаков, которые прежде сего были в Сече кошевыми, дабы чрез оных воровство кошевого и судьи, которые Мазепе за денги присягали, публично в раде и по куреням было обьявлено, чрез которых, надеемся, с помощью божиею оных удержать" (там само. - С. 710).

7 (18) лютого 1709 року гетьман Іван Скоропадський у листі до Меншикова радить замінити кошового отамана: "...И яко то лехкомысленное помянутое запорожцев дело прелестною изменника Мазепы хитростью есть наважденно, с которого (естли бы так, чего им не помози боже, имело быть) немалое до победного над неприятелем поиску мусило бы монаршему маршу чинить препятие, так все усердно моею подданскою верностию вашей княжей вельможности предлагаю и советую, дабы ваша светлость, не допускаючи той запорожцам злохитрой импрезии и совершенного приводит исполнения, такового премудрого изволил изыскать способу, за которым бы от их же черни запорожской нынешний кошевой, во всякой злобе ему согласуючею старшиной был низвержен и от атаманства отставлен" (там само. - Т. IX. - Вип. 2. - С. 706–707).

У відповідь на цю пропозицію Скоропадського 24 лютого Меншиков повідомив йому: "Что ж к перемене кошевого, чтоб искать такова способу, и отом я давно миргороцкому (Д. Апостолу. - В. С.) говорил, о чем и ниже к нему письменно подтвержал, и что от него получю, о том вашей милости доносить буду" (там само. - С. 707).

У царській грамоті з-під Полтави 26 травня 1709 року, зокрема, вказувалося, що послано було на Січ "к ним нашего жалованья сверх обыкновенных к ним годовых всегдашних посылок двенатцать тысячь рублев, а кошевому сверх того пятьсот червонных, а старшине две тысячи рублев с столники нашими з Гаврилом Кисленским да с Григорьем Теплицким. И обещано им от нас великого государя, то наше жалованье давать повсягодно, сверх обыкновенных годовых дачь, усмотря их верность и постоянство при нашей стороне в настоящих случаях. Так же обещано в тех наших грамотах прислать к ним во знак нашей милости войсковые клейноты: перначь, бунчюк, знамя, литавры и трости кошевому атаману и судье, которые потом посланцем ихи вручены были" (там само. - С. 910).

Крім того, аби прихилити до себе запорожців, Петро І наказав послати до них листа "преосвященного Иоасафа Краковского, митрополита Киевского и Малой Росии, из знатных духовных особ Межигорского монастыря иеромонах, который ныне архимандрит Иродион Жураковский, для такова ж их увещевания от всех архиереев и духовного чина Малой Росии к верности к нам, великому государю, претя за противность церковною клятвою" (там само. - С. 910).

Але ні гроші, ні лист духовних владик не подіяли на низове козацтво. Москва змушена була визнати, що "те запорожцы приняв у тех посланных наши, великого государя, грамоты и архиерейской лист и получа себе то наше жалованье, тех наших посланных безчестили и хотели одного из столников наших посадить в воду, а иеромонаха называли шпегом ихвалились его зжечь в бочке смоленной" (там само. - С. 910).

У листі до Петра І запорожці писали "с нариканием и бещестием и на самую нашу высокую особу, чиня многие неприличные запросы и досадительные укоризны и угрозы" (там само. - С. 910).

Дізнавшись, що полтавський полковник Черняк, який прибув на Січ, агітував кримського хана проти запорожців, кошовий Гордієнко, покинувши раду, "бросяс за саблю, мало ево поранил в голову и мыслил срубить, ежели бы атаман куренной не ухватил за руку. Потом, ухватя железной пернач, тремя нападами, отдыхая, бил сколко хотел; збив с ног, лежачего, которого еще еле жива велел в железа заковать и насилу будет ли жив" (там само. - С. 609).

Зовсім іншою була реакція Запорозької Січі на звернення Івана Мазепи. Вона його повністю підтримала.

Зате старався Скоропадський. Коли прихильник Мазепи чигиринський сотник Невінчаний почав закликати місцеве населення допомагати запорожцям Гордієнка, Скоропадський призначає тутешнім полковником москвофіла Гната Ґалаґана.

Так, московські воєначальники в намаганні роз'єднати українство успішно використовували зрадливу козацьку старшину. Зокрема, фельдмаршал Б. Шеремєтьєв 14 березня 1709 року доповідав Петру І, що він намагається не допустити приєднання запорожців через Скоропадського і Апостола: "Господину гетману Скуропадскому и полковнику Миргороцкому чрез писма свои и нарочных посланных обьявляю, дабы они такожде к ним, запорожцем, посилали своих куриеров и чрез писма к нам совокупляли и развратные способи к неприятельськой стороне им показывали" (там само. - С. 778–779).

Зрештою, використавши зраду наказного полтавського полковника Ґалаґана, Москва зруйнувала Запорозьку Січ. У своєму листі до Петра І від 19 травня 1709 року Меншиков хвалився, що "живьем взято старшин и казаков с