Читати книгу - "Помилкові переймання або життя за розкладом вбивць"

потiм усвiдомлюю, що далеко не все так весело. Переважно таке трапляється через те, що зимно, а коли зимно, бiг не таке вже й задоволення; через те, що пiсля метушнi свят у мене виникає обов'язкова лiнь, коли всi м'язи та мiзки майже атрофуються, а функцiонують лише тi з них, що вiдповiдають за пiдвищений апетит; а ще через те, що моя мати вирiшує теж встати вранцi, щоб поставити черговi питання щодо мого особистого життя (втiм, я її розумiю, бо вона й бачить мене тiльки вранцi та у вихiднi, а питання можуть докучати людинi сильнiше за сверблячку). I сьогоднi все це збiглося. Ранок пiсля новорiчних свят, якi в нашiй країнi тривають до кiнця сiчня. Менi здається, що сiчень таким чином компенсує своє прохолодне ставлення до людей. «Зимно, так». Каже Сiчень. «А що ви хотiли, зима ж на дворi, не ще щось. Але зважте, скiльки я влаштовую вам свят i як забезпечую приводи, щоб зiгрiтися?»

«Ти, я бачу, сьогоднi не хочеш бiгти?» Мама дуже спостережлива. Я вмостилась у фотелi, грiю ноги в спецiальнiй «теплiй» ковдрi кольору пряженого молока. Не схоже, що я вдягаю кросiвки, правда ж? П'ю каву, ласую нiжним печивом iз кавовою начинкою, менi - добре, тобто було добре до цього моменту. Тому що я знаю, про що вона зараз спитає. «I що, Ганно, невже ти не познайомилася нi з ким iз симпатичних угорцiв?» Продовжує мати. Ха. Моя мати, як завжди, в своєму репертуарi. Репертуар мамин складають мелодрами та драми. Iсторiї кохання. Це її особлива риса, її постiйно хвилюють симпатичнi чоловiки, для неї й кiнострiчка не кiнострiчка, якщо там немає на кого кинути оком. Кiно, яке нiхто не потурбувався нафарширувати симпатичними чоловiками, - вiдверто погане кiно.

Я святкувала новорiчнi свята в Будапештi. Звiсно, там багато симпатичних чоловiкiв. Вони прямують тими ж самими вулицями, що й я, одночасно зi мною, але десь у паралельному вимiрi, але нiчого такого не скажеш про тiстечка. Вони реальнiшi, нiж симпатичнi чоловiки. Ах, якi вони звабливi, цi кондитерськi вироби цукернi «Жербо». А якi доступнi! Мамi краще про таке не казати. «Я познайомилася з оперним спiваком». Брешу я. «Але вiн не дуже симпатичний». «Менi здається, що ти занадто вибаглива. Можливо, вiн якраз досить симпатичний, у тебе є його фото? Вiн що, затовстий? Це трапляється з оперними спiваками. Дай-но я подивлюся».

Ось так моя мати дає шанс щодо привабливостi уявним угорським оперним спiвакам. «Мамо, в мене немає його знiмкiв, вiн не любить фотографуватися». «Треба було сфотографувати його непомiтно! Потiм показала б своїй доньцi. Немає нiчого цiкавiшого, нiж роздивлятися кавалерiв власної матерi (суперечливе зауваження, чи не так?). А на роботу ти йдеш?» На роботу менi доведеться бiгти, втiм, намагання втекти марнi, бо маминi запитання завжди наздоганяють мене. «Добре, що нагадала, мамусю, менi вже час бiгти». Кажу я i мерщiй зникаю у ваннiй кiмнатi.

У Будапештi було чудово. Тому що коли ти залишаєшся самотнiм на свята вдома, це викликає смуток, а коли ти опиняєшся самотнiм на свята в iншiй країнi, миттєво знаходиш собi виправдання.

А я з тих, кому це необхiдно. Новий рiк я святкувала бiля «найєвропейськiшої з рiчок» - нестримного Дунаю. Я навмисно привезла днiпровської води у фляжцi, зробила ковток i вилила її в дунайськi води, довiчно ув'язненi у вимiрах вiденських вальсiв. «Привiт, iз Новим роком!» Сказала Дунаєвi я. Менi здалося, що саме в цю мить, коли в нього входять води Днiпра, вiн розумiє українську. «В iм'я отця, сина, святаго духу i дядечка Шороша».

Бiльшiсть людей, щойно починаєш патякати про Угорщину, вiдразу починають бурно щось пригадувати - виявляється, бiльшостi людей є що сказати про Угорщину. Токай; термальне озеро Хевiс; споруда парламенту; чудовий Балатон; гуляш, фаршированi перцi; рудаш; мiстки арпад та маргiт; одне слово - Будапешт, перлина Дунаю. Колись моєю першою асоцiацiєю щодо Угорщини було замовлене мною м'ясне асортi, котре менi принесли на тарiлi завбiльшки з народнобилинний щит, на яке усмiхненi мадяри постiйно пiдкладали м'ясо, ще м'ясо, i нiчого бiльше, крiм м'яса. Я взагалi люблю м'ясо, але навiть для мене це було занадто, бо не було кiнця-краю цим м'ясним шлунковим катуванням. Але пiд час цього мого вояжу вiдбулась одна подiя, яка змiнила мою персональну угорську низку асоцiацiй. Коли ти мандруєш на самотi, тобi в голову приходять рiзноманiтнi забавки: можна замовляти собi в номер суницю з горiлкою та цiлодобово там сидiти й чекати, що саме про тебе будуть плiткувати покоївки. До речi, пригадала. Якось я приїхала до Лондона, де вiдбувалася конференцiя менеджерiв мiжнародних органiзацiй. Тобто зiбрали людей, якi нiчого не вмiють робити, але дуже люблять говорити про те, що й як слiд робити iншим. Взагалi-то менеджери мiжнародних органiзацiй не схвалюють, коли органiзатори конференцiй намагаються на них економити, але тут розселенням займалася дуже жадiбна (вони вважають це не жадiбнiстю, а принципом) органiзацiя, яка тиснула на те, що нам має бути соромно жити в шикарних номерах, коли дiти Африки голодують. Втiм, їм самим було не соромно отримувати вiд 5 до 6 тисяч фунтiв щомiсячно тiльки за те, що вони розселяють менеджерiв мiжнародних органiзацiй.

Треба думати, що в цьому випадку голоднi дiти Африки виявляють розумiння. Отже, нас розселювали попарно, про що попередили тiльки перед вильотом.

Це, напевне, для того, щоб у нас не було часу влаштувати скандал i прихопити з собою тухлi яйця, щоб закидати ними менеджерiв з розселення. Я вже облаштувалася в своєму номерi, розпакувала валiзу, як до мене ввалився хлопець. Мама б визначила його як симпатичного хлопця. Вiн був менеджером мiжнародної органiзацiї з Росiї. Взагалi-то я була в захопленнi вiд таких широких поглядiв конференцiйних органiзаторiв. Це ж треба таке. Я ж думала, що вони снобської породи, а тут - таке. Хлопець iз Росiї уважно на мене подивився, потiм зник за дверима, звiрив номер, надрукований на його гостьовiй картцi з номером на дверях. Збiглося. Мабуть, я не здалася йому симпатичною - або в нього були вузькi погляди, або трохи ширшi за погляди органiзаторiв у тому сенсi, що вiн надавав перевагу симпатичним чоловiкам. Вiн трохи повагався, аж потiм запхав свою валiзу й себе до кiмнати. «Алєксандр Магда». Представився вiн. I ми почали знайомитися: хто, що, звiдки, кого представляєш i таке iнше.

Коли пiд час першого ланчу я познайомилася з дiвчиною з Вiрменiї на iм'я Аревiк, яку органiзатори поселили з таким собi Адамом Збагневськi, я збагнула, що Алєксандра